о. Ігор Демків: «Якщо ми не будемо «юдами», які за тридцять срібняків готові продатися, то збережемося, як народ»

Сьогодні ми читаємо євангельський уривок, в якому описується подія, якою ми будемо жити в часі Великого посту. Адже муки і страждання Христа, відкуплення Ним нашої грішної природи буде лежати в основі цих роздумів. Сьогодні ми спостерігаємо одну з таких непростих картин, яка описується у Євангелії, – це, власне, зрада Юди. Євангеліє розпочинається словами: «Юда ж Іскаріотський, один з дванадцятьох, пішов до первосвящеників, щоб видати його їм» (Мк. 14, 10). Вони, почувши це, дуже зраділи і пообіцяли дати йому гроші. Так, це дуже непростий момент. Адже тут виникає запитання: а що бракувало Юді тоді, коли він був з Христом? Юда купався в тіні Його слави, не зважаючи навіть на певні важкі моменти, не зважаючи на певні труднощі. Коли нападали на Христа, то, звісно, що співпереживали і мали певні труднощі і Його учні. Тобто біля Христа Юда отримав знання, отримав визнання багатьох людей. Адже коли визнавали і хвалили Христа, то, очевидно, що і йому перепадав момент слави. Юда своїми очами бачив дуже багато чудес, і, здається, що він отримав все для того, щоби залишитися вірним, а насамперед – людиною. Але, як бачимо, взяли верх його людська природа і його неміч. Роздумуючи над його постаттю, можемо сказати, що тут, мабуть, проявилася певна закомплексованість або ж підлість, яка сиділа в середині нього. І Юда йде і зраджує Христа, а за це отримую тридцять срібняків.

Скільки людей загинули у цьому світі через зраду? І немає різниці, яка це зрада: чи це були доноси, коли сусід доносив на сусіда, щоб вислужитися і отримати якісь привілеї від деспотичної влади, яка прийшла; чи це були наклепи. Все це потужно діє в середовищі людини, дуже часто там пахне кров’ю і жертвою. Очевидно, що така людина знайде багато причин, щоби оправдати свій вчинок. Сьогодні, коли ми читаємо про зраду Юди, будьмо щирі і правдиві із собою. Адже правдивість і щирість – це здатність переосмислити певні помилки і, можливо, зменшити або ж взагалі не робити їх завтра. І до ситуації, яку ми сьогодні маємо в країні, призвело саме те, що дуже багато людей, а особливо ті, які мали великі можливості до цієї держави ставилися, як «юди». І коли прийшла біда, стало складно чимось протистояти. Чи це не політика «юд», які поступово, крок за кроком зраджували. І не має різниці, як саме зраджували: чи крадучи і виводячи гроші платників і податків десь в офшори; чи даючи можливість ворожій ідеології почувати себе спокійно і бути домінантною; чи даючи можливість ворожій культурі почувати себе спокійно, виховуючи в простому народі мовчазне сприйняття, захоплення, яке завтра принесе смерть. Адже забуваючи себе, забуваючи свою історію, забуваючи свою культуру, не розвиваючи свою землю ми робимося низькими в очах інших. Хіба не через політику таких «Юд» в дуже величезній кількості і на різних рівнях ми допровадили ситуацію до того, що відвічний ворог, з яким існують проблеми сотні років, прийшов у «гості». Через втрату правильних взаємодій і механізмів, через це «юдство» в повітрі запахло жертвою, запахло кров’ю. Що потрібно робити? Перш за все, потрібно перестати бути «юдами» щодо Христа. Далі потрібно впроваджувати не лицемірне християнство, а практичне. Потрібно обернутися обличчям до України, до людей, зробити висновки, які до цього часу були дуже слабкими або ж досить провальними.

Приготовляючись до Великого посту, ми постійно будемо говорити про покаяння. Слово «покаяння» з грецької мови означає не що інше, як зміну мислення. Так, багато чого потрібно змінити у своєму мисленні, потрібно зайнятися собою, бо у сучасному світі інформаційні війни – це, перш за все, боротьба за голову людини, боротьба за мислення людини. Якщо в ній посіяти непевність, страх, то, як бачимо, наслідки є очевидними. Сьогодні нам потрібно ставати згуртованою групою апостолів, але не «юд». Потрібно відмітити, що апостоли також боялися, вони були непевні. Але дозрівши у вірі, отримавши підтримку Божу, вони зрозуміли, що нести власне цю віру і проповідувати слово Боже, – це їхня велика місія. А так на початку боялися, на початку не знали, що їм робити, вони були не певні, але пізніше, з Божою силою, вони могли легко виступати проти величезних режимів, проти імперій. В результаті маленька група людей із Божим благословенням поширила християнство. Якщо ми будемо апостолами, які готові об’єднуватися, якщо ми будемо стояти брат за брата, якщо ми не будемо «юдами», які за тридцять срібняків готові продати те чи інше, то, очевидно, що ми будемо мати всі шанси зберегтися, як народ, зберегтися, як країна.

о. Ігор Демків, сотрудник храму св. Ольги і Єлизавети Львівської Архиєпархії УГКЦ

За матеріалами відеопроповіді о. Ігоря Демківа на Фейсбук-сторінці храму св. Ольги і Єлизавети