Гадаю, усі погодимося з тим, що кожен з нас є особливий. Ми по-особливому бачимо красу; по-особливому сприймаємо мелодію; по-особливому бачимо навколишній світ; по-особливому живемо… Так само, по-особливому ми сприймаємо добро і зло; по-особливому сприймаємо чесноту і гріх; по-особливому розуміємо щастя і нещастя…
Кожного з нас покликав до життя Господь Бог, як читаємо: «Тож сказав Бог: Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу» (Бут.1,26). І, як люди віруючі, розуміємо, що Творець усе чинить якнайкраще, і сумнівів тут не може бути абсолютно жодних. Все ж, вони ж таки постають, оті сумніви. Недаремно ж Ісус Христос по Своєму Воскресінні запитує у Своїх учнів: «Ісус став посеред них і до них каже: «Мир вам!» Вони ж, налякані та повні страху, думали, що духа бачать. Та Він сказав їм: «Чого стривожились? Чого ті сумніви постають у серцях ваших? Гляньте на Мої руки та на Мої ноги: це ж Я Сам» (Лк.24,36-39).
Очевидно, що й сьогодні, в часі війни, коли в особливий спосіб доводиться святкувати найбільше християнське свято Воскресіння з мертвих Господа нашого Ісуса Христа, непоодинокі сумніви постають і у наших серцях. Мовляв, «чому?», «за що?», «доки?», «як так?». Відповідей багато, так само, як і сумнівів…
Можливо, оця коротенька притча багатьом з нас щось пояснить, або допоможе краще щось зрозуміти. Також, певен, що усі ми сприймемо її по-особливому)
ШМАТОЧОК ГЛИНИ
Коли Бог зліпив людину з глини, у Нього ще залишився невикористаний шматочок.
– Що ще тобі зліпити? – спитав Бог.
– Зліпи мені щастя, – попросила Людина.
Бог нічого не відповів, лише поклав у її долоню шматочок глини, що залишилася… Як можемо зауважити, ця коротенька притча є надто інформативною і говорить про те, що Бог створив людину і дав їй усе, що належиться для її існування. Подальші ж кроки людина повинна чинити вже сама. Однак, річ у тому, що усі наші кроки мають бути основані на Божому слові. Чи так воно є, оцінімо кожен себе самого…
Коли ж говоримо про Людину, як Боже творіння, маємо розуміти, що тут ходить не лише про нас з вами, тобто не лише про українців, адже Бог створив ЛЮДИНУ, незалежно від того, де вона тепер живе, якого кольору у неї шкіра, якою мовою вона спілкується, якої вона статі тощо. Людина ж, бажаючи бути щасливою, не бажає жити згідно з Божим Законом, вона грішить і не кається. Саме звідси й походять усі наші біди і проблеми. Варто робити висновки…
«Хай не тривожиться серце ваше, і не страхається! Я виноградина, ви – гілки. Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, – той плід приносить щедро. Без Мене ж ви нічого чинити не можете. Коли ж ви в Мені перебуватимете, і Мої слова в вас перебуватимуть, – просіте тоді, чого лиш забажаєте, і воно здійсниться для вас» (Ів.14,27. 15,5-7).
о. Іван Галімурка, адміністратор храму святих Ольги і Єлизавети Львівської Архиєпархії УГКЦ
Повязані записи
