Кожен день Великого посту спонукає нас поглянути на себе, проаналізувати власний духовний вимір, віднайти зв’язок з Богом. Пропонуємо вашій увазі духовні розважання о. Івана Галімурки, адміністратора храму святих Ольги і Єлизавети Львівської Архиєпархії УГКЦ:
«Проживши більш ніж один тиждень Великого посту, мабуть, спостерігаємо за собою якісь певні недопрацювання та втрати. Проте, завжди маємо знайти час, щоб почитати Святе Писання і чогось доброго повчитися, а також завжди маємо знайти час на розважання, щоб зробити для себе певні висновки. Адже Господь тому й промовляє до нас, щоб нас чогось доброго навчити. Тобто, із тих слів, які читаємо і їх чуємо, ми мали б собі взяти урок і, у якийсь спосіб, хоч трохи стати кращими.
Зокрема, у сьогоднішньому Євангелії ми читаємо про те, як Ісус Христос спілкується із двома Своїми обранцями – Филипом та Натанаїлом.
Спочатку читаємо: «…І найшовши Филипа, мовив до нього: Іди за мною!» Відтак, читаємо: «Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього: Ми найшли Того, про Якого писав Мойсей у законі і пророки — Ісуса, сина Йосифа, з Назарету».
Погодімося, що у щойно прочитаному уривку св. Євангелія спостерігається певний дисонанс: Євангелист говорить, що Ісус Христос знайшов Филипа, однак Филип, зустрівши Натанаїла, повідомляє, що «знайшли Того, що про Нього писав був Мойсей у Законі й Пророки, Ісуса, сина Йосипового, із Назарету».
Тож, постає цікаве питання: хто кого знайшов? Ісус знайшов Филипа, чи Филип знайшов Ісуса? Ось тут і маємо певний момент для роздумів. Тобто наші стосунки з Богом також десь беруть свій початок, і також десь мають свою основу. Бо саме звідси й випливає наше розуміння Бога. Адже, ми в Бога віримо, Бога сприймаємо, з Богом спілкуємося, Богом живемо, але не маємо конкретної відповіді на конкретне питання, яке звучить: у моєму християнському житті я знайшов Бога, чи Бог знайшов мене? І саме відповідь на це питання нам на багато що відкриє очі.
Натанаїл у своїй простоті конкретно запитує у Филипа: «Та хіба ж може бути з Назарету що добре?» Мовляв, є великі міста, як ось – Єрусалим, Єрихон, Дамаск тощо. Великі міста мають великий потенціал, а тут маленький, мало кому відомий, – Назарет. Тож, мовляв, що доброго може бути з цієї провінції? Тож Филип до нього конкретно говорить: «Прийди і подивися». І що на те Натанаїл? Він без жодного сарказму, без жодного лукавства, без жодного застереження сприймає заклик того, кого уже знайшов Господь. Це – Филип. І оці його слова, звернені до Натанаїла, посуті, розпочинають його апостольський шлях.
Цікаво також і те, що Христос побачив Натанаїла, коли той був ще під смоковницею і, очевидно, також має для нього особливе покликання. Щирість і чистота сумління, очевидно, грають тут основну роль, адже Господь саме це й озвучує. Тут також можемо зробити висновок, що Господь оцінює людину на відстані, Він бачить її серце, бачить її сумління і робить Свої висновки. Тому такі моменти нам даються, зокрема під час посту, щоб, роздумуючи над Божою дією у житті віруючої людини, ми збагнули, що Господь бачить кожного з нас під нашою смоковницею і бачить усі глибини нашого серця. Тому нам належить у повноті відкритися для Нього і той спосіб заспокоїти наші страхи і нашу непевність, позбулися скептицизму, лукавства, розпачу тощо.
Доволі часто трапляється, коли йдемо вулицею, працюємо, перебуваємо на відпочинку чи в транспорті, заходить мова про релігію, про віру, про Бога. І в окремих випадках ми не знаємо як обґрунтувати ту чи іншу ситуацію, як висловитися, як когось переконати. Тоді скажімо словами Филипа: «Прийди і подивися». І людина, яка чесно і щиро шукає правди, як Натанаїл, – прийде і подивиться. Вона щось побачить, щось зрозуміє і, можливо, залишиться при Бозі назавжди.
Отож, християни – це ті люди, яких Господь побачив і покликав так само як Филипа: «Іди за Мною». Ми почули, прийшли, побачили і переконалися. Відтак, назавжди залишаємося з Богом. Ми – Божі.
Відповідно тепер належить і нам виявити свій апостолят – тим людям, що сумніваються, маємо сказати: «Прийди і подивися». У кожному випадку подбаймо, щоб такі люди прийшли, подивилися і призналися, що знайшли Бога. Вони також повинні стати Божими, адже Господь зійшов на хрест і перетерпів розп’яття, щоб усі люди мали нагоду сподобитися вічного блаженства у Небесному Царстві».
Підготували Юліана Лавриш, Андрій Мандрика
Фото – із Фейсбук-сторінок о. Івана Галімурки та храму св. Ольги і Єлизавети, Інтернету
Повязані записи
