Церква – зібрання покликаних до спілкування з Господом і до творення Літургії – спільної справи, що будується на двох Таїнствах – вівтаря і брата. І святкування пам’яті первоверховних апостолів Петра і Павла дуже наглядно розкриває значення і зміст Літургії Церкви. Христос називає апостола Петра каменем. Це камінь віри, яку сповідував Петро, вперше називаючи Ісуса Христом, Сином Божим. А апостола Павла Христос називає обраною посудиною для благодаті Божої, благодаті Святого Духа, яким апостол створив Церкву народів, за що і названий апостолом народів. І ці імена, дані первоверховним апостолам, є образом життя кожного християнина.
У Святій Літургії ми покликані утверджувати в собі камінь віри, подібно до скульптора. Відомо, що у Мікеланджело запитали, як йому вдається мати такі прекрасні скульптури з мармуру. На що той відповів дуже просто. Він відсікає з кам’яної брили зайві шматки, щоб звільнити скульптуру, яка в ній перебуває. Ось так і під час Літургії та богослужінь ми відсікаємо все наносне на нашому камені віри, який покритий пристрастями, егоїзмом, нерозумінням. Подібно із посудиною для благодаті Божої, якою є кожний християнин. У Літургії та богослужіннях ми безнастанно очищаємо цю посудину і поступово, крок за кроком, наповнюємо благодаттю Божою.
Скаржився птах, що йому важко ходити. Але ж для птаха властиво літати. Так і християни, які часто поверхнево підходять до богослужінь, скаржаться, що вони довгі, незрозумілі. Але для християнина важливо розуміти, що богослужіння і є цим станом, де християнин вчиться, образно мовлячи, літати, тобто перебувати у безнастанному спілкуванні з Господом Богом. І ще є одна цікава поетична метафора, яка кидає світло на літургійне життя. Чим відрізняється людина від ангела? Тим, що в людини є тільки одне крило, і для того, щоб злетіти, вона змушена обнятись з ближнім своїм. І тоді з двома крилами зможе літати. І саме це і відбувається у Літургії, коли ми приходимо у спільноту обіймів, бо, як співаємо на Пасху: «Обіймімо друг друга». Це і є звершення справжньої Літургії. У сучасний час дуже поширеним є звичай реконструкції, коли збираються любителі історії і відтворюють різні історичні події, особливо військові баталії. Вони готують зброю, відповідний одяг, і намагаються відтворити хід бойових дій. Для християнина існує небезпека перетворити богослужіння в реконструкцію, у здійснення певних ритуалів. Але реконструкція ніколи не відтворить реальної історичної події. А ми, християни, якраз і покликані відтворювати цю безнастанну єдину подію спілкування Господа із своїми людьми, коли Він подає Своє Тіло і Свою Кров на життя вічне.
о. Іван Гаваньо, викладач Дрогобицької духовної семінарії
За матеріалами відеоблогу для Фейсбук-сторінки Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ
Повязані записи
