Сьогодні християни східного обряду відзначають свято Вознесіння Господнього. Чому цей празник допомагає нам усвідомити сенс життя і дає певний ключ до вічності ? Що потрібно робити, аби побачити Бога у своєму житті, навіть будучи агностиком? Чому свято Вознесіння навчає нас не боятися смерті і допомагає подолати абсурдність буденності? Про це та більше ми поспілкувалися із ключарем Свято-Покровського кафедрального собору, проректором Львівської православної богословської академії.
-Отче, що дає свято Вознесіння кожній людині? На чому воно акцентує і про що промовляє?
– Свято Вознесіння, як і всі інші свята, дає нам можливість переосмислити життя і запитати себе: “Для чого я живу?”, “який сенс мого існування?”. Воскресіння, Вознесіння і Зішестя Святого Духа — це ті події, які завершують процес спасіння людей. Чим ці свята є актуальні для нас, тих, хто живе у ХХІ столітті? Перш за все, тим, що вони дають нам відповідь на сенс нашого життя. Тому що дуже багато сьогодні людей шукає цей сенс, мету. Бачимо, скільки є різних відчаїв, депресій, коли людина опускає руки, бо не знає для чого вона у цей світ прийшла, не знає куди далі іти, куди рухатися. А Вознесіння дає нам відповідь на це питання. І у чому ця відповідь полягає? Найперше у тому, що ми бачимо, що життя людини не завершується фізично смертю. Тому що, якщо людину поставити лише у рамки тих кількох десятиліть, які проводимо тут на землі (адже людина живе мало: 30-40 років,хтось 90), то легко відчути абсурдність буття. Про це говорить французький філософ Альбер Камю. Земний шлях завершується дуже швидко. Але якщо ми розуміємо, що існування людини продовжується у світі духовному, то тоді наше життя набуває сенсу, логіки. Тоді, як пазл до пазлу, складаються всі обставини нашого буття і ми розуміємо, що живемо для того, щоб здобути блаженну вічність. А земний час — це лише підготовка до цього. І свято Вознесіння показує нам, що мета людського життя — досягнути повної єдності з Богом у вічності. Христос вознісся, людську природу обожив, освятив і, відповідно, цього повинні і ми прагнути.
-Господь вознісся і цим відкрив нам шлях до вічності. Митрополит Антоній Сурозький каже, що не потрібно готуватися до смерті, але варто бути готовим до вічності. Як нам це сприйняти? Бо ми не знаємо як буде поза межею земного світу.
– Людина у повноті не знає реалій життя загробного, але, все ж таки, якимось краєчком ока ми це можемо споглядати і це нам відкривається у Священному Писанні, тобто що чекає людину у вічності. І ми можемо це відчути також і на основі літургійного досвіду. Коли людина живе правильним літургійним життя, причащається, то, тим самим, може відчути стан вічності, перебуваючи на землі.
Стан вічності та зустрічі з Христом Воскреслим дуже чітко відчувала перша християнська громада. Тому, дуже часто кажуть, що Христос вознісся і полишив нас, ніби хмара, яка забрала Христа від апостолів, віддалила Його. Але насправді це не так. Про це говорить відомий біблеїст Фредерік Фаррар. Він каже, що хоч хмара забрала Христа з погляду апостолів, але щира, сердечна молитва і духовний зір, здатні проникати через цю хмару і відчувати Христа Воскреслого поруч з нами, ще краще, більше і тісніше, аніж ми б Його відчули фізично, будучи поруч з Ним. Людина має можливість не лише відчувати присутність Христа ззовні, але й зсередини, причащаючись, і відчувати як Він діє всередині нас. Тому, ця єдність і відчуття присутності набагато ближчі. Отакий парадокс. І, повторюся, літургійно це дуже гарно відчували перші християни.
– Отче, на жаль, сучасна людина далеко не завжди відчуває присутність Бога у своєму житті, бо є коронавірус, багато викликів. Зачиняються храми, наприклад, у Німеччині, перед загрозою закриття опинився головний англіканський собор у Британії. Чому це все відбувається?
-Люди не відчувають Христа Воскреслого не тому, що є якісь зовнішні перешкоди, чи навіть той самий коронавірус. А через те, що у наш час, люди настільки віддалилися від Христа, що самі Його відкинули. Христос у всі часи один і той самий. Ще 2000 років тому Спаситель сказав рецепт що потрібно робити, аби Його побачити: “блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать”. Для того, щоб зустріти Христа у своєму житті треба очищувати серце. Від гріхів, пристрастей, пороків. І внаслідок цього, людина зуміє побачити Христа.
– Тобто, якщо людина була агностиком, чи атеїстом, але цілеспрямовано почне жити християнським життям, то вона переживе особисту зустріч з Богом?
– Ця людина переживе схожий досвід, який досвідчив, свого часу, Митрополит Антоній Сурозький. Він також був дитиною нерелігійною, нецерковною, у нього були агностичні, атеїстичні ідеї, але, одного разу, коли він відкрив своє серце, почав читати Євангеліє, у нього відбулася ця доленосна зустріч з Христом Воскреслим, Якого він відчув поруч з собою. Христос неначе сидів з ним за одним столом, навпроти, у кріслі. Хоч тілесними очима майбутній Митрополит Антоній Христа не бачив, але настільки цю зустріч відчував, що вона змінила все його життя.
-Єфрем Аризонський, з посиланням на святих отців, підкреслював, що у іншому світі “їжею” людей буде любов до Христа і до своїх ближніх. Одна людина буде дивитися на ближнього і відчуватиме у душі справжній рай. Але сьогодні, через карантинні обмеження, ми часто іншу людину бачимо дуже мало, присутності її не переживаємо і не осмислюємо…
-Одним із головних постулатів християнської віри є той, що людина створена на образ Божий. І кожна людина є носій образу Божого. Фактично, кожна людина є іконою, яка ожила. Є ікони дерев’яні перед якими ми молимося, воздаючи хвалу першообразу, тому, хто зображений на іконі. Але людина – це жива ікона. Коли ми побачимо у іншій людині образ Божий, то зустрінемо у цій особі Христа. Але, на жаль, ми дуже рідко намагаємося у ближньому побачити Боже творіння. Ми відчуваємо в іншому дуже часто якусь загрозу, конкуренцію. Через це самі себе віддаляємо від бачення Бога.
– Тим ”радаром”, який допомагає людині сконтактувати з Богом, насамперед, є молитва. І як зробити так, щоб молитва – це був справді діалог з Всевишнім, правдива зустріч з Ним?
– Для того, щоб молитва була щирою, треба: відкрити своє серце, бути чесним перед самим собою, перед Богом. І розуміти, що коли я молюся, то говорю з Богом, Який мене чує і тоді ті слова, які є у нашому серці, промовляються зовсім з іншою якістю.
– Чим свято Вознесіння відрізняється від інших? Як, переживаючи його щороку, справді відчути цю вагу і значимість?
-Справа у тому, що всі свята – це логічний ланцюжок, де Христос, крок за кроком, підносить людину у Царство Боже. І ми повинні, святкуючи кожне свято, переживаючи його, усвідомлювати, що з кожним святом ми стаємо все ближче до Царства Божого. І Вознесіння – це один з кульмінаційних моментів у якому ми бачимо, що Христос зробив для нас. Він реально возніс людську плоть, природу людини у лоно Пресвятої Тройці. Тобто її (є такий богословський термін) “обожив”. Якщо Христос обожив своє тіло, то як нам також долучитися, щоб і наше тіло відповідно було “обожене”? І ми знаходимо практичну відповідь: “Хто буде споживати Тіло Моє і Кров мою – буде мати життя вічне”. Людина до цієї події долучається через Євхаристію.
Повязані записи
