Притча про блудного сина є нам відомою ще з дитячих років. І, власне, сьогоднішня неділя називається неділею про блудного сина. Ця неділя розпочинає приготування до Великого посту. Отже, у цій притчі ми читаємо про низку певних персонажів: батько, молодший син, старший син. Двоє синів зростали у однакових умовах, мали однаковий поділ достатків. Але в один момент молодший син вирішує піти від батька, він вирішує пошукати кращого життя. А старший син, будучи завжди при батькові, продовжує йому допомагати, продовжує зростати в батьківській опіці і користуватися батьківськими благами. Але, коли стався момент навернення молодшого сина, старший брат його не прийняв. І, власне, виникає питання: а хто у цій притчі справді є блудним сином? Кожен із нас має задуматися над цим питанням.
Господь, починаючи з моменту нашого народження, дарує нам всі блага для того, щоб ними користуватися для свого духовного збагачення. Тим паче тепер, коли християнство є дозволеним, коли християнство є не переслідуваним. Так, ми маємо всі блага, ми маємо всі добра, щоби користати ними, але дуже часто ми можемо впасти в таку спокусу, подібно до блудного сина. Так, звісно, ми можемо собі сказати: «Я спробую пошукати щось краще від того, що пропонує мені Бог». В цей момент, коли ми віддаляємося від Бога, тоді ми стаємо подібними до молодшого сина, який взяв щось від Бога, але вирішив жити своїм життям. Як показує практика, що з моменту часу, відколи була написана ця притча, завжди відбувається момент навернення. У цій притчі молодший син навернувся тоді, коли вже був на самому дні життя. Щось подібне дуже часто відбувається і у нашому житті. Багато хто може засвідчити той факт, що коли людина віддаляється від Бога, то в один момент приходить розуміння того, що щось не так. В один момент приходить розуміння того, що чогось бракує, що, можливо, я щось роблю не так, що, можливо, життя йде шкереберть. Але пам’ятаймо, якщо ми з Богом, завжди стараймося молитися. Дуже часто буває так, що ми приходимо на молитву до храму, але не готові прийняти свого ближнього, який, можливо, заблукав і хоче провернутися до віри. Тоді, власне, цими діями ми уподібнюємося блудному сину. Якщо ми не в змозі полюбити свого ближнього, то уподібнюємося блудному сину, який, маючи все і живучи з батьком, не приймає свого брата. Стараймося завжди довіряти Богу у всіх життєвих починаннях, а що більше – це приймати свого ближнього. Любіть свого ближнього, як себе самого.
Для того, щоб полюбити свого ближнього, найперше і найголовніше потрібно полюбити себе. Пам’ятаймо також і про те, що ніколи не є пізно покаятися у наших провинах. Як читаємо сьогодні у притчі, молодший син упав в нижчу когорту суспільства, він їв разом зі свинями. Ми, падаючи в гріх, часто віддаляємося від Бога. А спокуса цьому виникає кожної хвилини нашого життя. Молячись на Літургії, ми дуже часто думками можемо відлетіти кудись на роботу, в місця нашого побуту. Так, інколи ми забуваємо про те, що знаходимося у храмі на молитві. Але пам’ятаймо, що після кожного падіння, важливо піднятися, важливо зробити висновок і не менш важливо є втілити його в життя. Тоді ми справді будемо тими, хто був заблуканий, але повернувся; хто був грішником, але покаявся. Для цього ми маємо Таїнство Сповіді – це, немовби, Богом благословенний ресурс, який нам передав Господь. Адже Сповідь очищає нашу душу, тому ніколи не потрібно боятися приступати до неї, навіть якщо ми вже багато років не сповідалися, навіть якщо ми ніколи в житті не сповідалися. Не біймося приступити до люблячого Батька, не біймося покаятися. Тоді Він нам скаже: «Ось це син, який був заблуканий і знайшовся».
о. Олег Кришталь, капелан Військового храму Стрітення Господнього Львівської Архиєпархії УГКЦ
Повязані записи
