о. Орест Фредина: «Коли людина є свята, тоді вона належить Богу»

Гріх – це порушення закону Божого. Гріх – це переступ волі Божої. Своїми словами, своїми думками, своїми вчинками зазвичай ображаємо Бога. Засліплені гріхом, ми дуже часто не помічаємо всього того, що дає нам Господь. Про те, що таке гріх, як виник первородний гріх, та як боротися зі своїми гріхами, розмірковує настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці Львівської Архиєпархії УГКЦ отець Орест Фредина:

«Бог сотворив усе добре, як читаємо у Книзі Буття. І коли Бог все сотворив, то все було дуже добре. Бог сотворив людину на свій образ і подобу. Він дав можливість людині осягати глибину сотвореного світу. Як знаємо із Книги Буття, це були не просто якісь здогадки, але людина справді мала здатність входити у сутність речей. І ось людина, яка побачила сотворений світ, була у захопленні. Вона могла ходити перед лицем Божим, спілкуватися з Богом, пізнавати суть речей. Але була одна пересторога, яка полягала у тому, щоби не зривати плоду з дерева пізнання добра і зла. Бог цей світ сотворив з любові. Бог цей світ сотворив для любові. У любові людина здатна проникати у глибини, але своїм поверховим поглядом вона здатна руйнувати себе і світ. Неправильне розуміння приводить до неправильних результатів. Неправильні кроки –руйнують.

«Гріх», у перекладі на українську мову, означає «похибка», «помилка». Люди бачать неповторний світ і приходять від цього в захоплення. Ось вони чисті, покликані до того, щоб через них виливалося благословення. І тоді у просторі чистоти і любові, у захопленні Божим світом, у безперечному захопленні добром і любов’ю Бога, – з’являється фальшива нотка або брудна плямка. Первородний гріх означає, що людина, яка бачила Бога прекрасним, яка могла з Ним спілкуватися, допускає у своє середовище думку: «Значить Ти не такий. Ми думали, що Ти добрий. Ти не хочеш, щоб ми стали богами, щоб нам відкрилися очі. А я всеодно стану». І ось людина зриває цей овоч, їй відкриваються очі. Людина розуміє свою нагість. Людина стає підвладною смерті. Проти людини обурюється вся природа, земля починає родити терня. І тоді вирок: «у поті чола твого будеш їсти хліб твій». І тоді настало вигнання з раю. Наслідки цього гріха переходять через всі покоління.

Гріх – це віддалення від мети життя. Гріх –це віддалення від гармонії. Мій особистий гріх може приносити багато шкоди іншим і все руйнувати. Так ніколи не буває, щоб мій гріх замикався на мені самому, щоб гріх замикався на кожному з нас. Коли ми допускаємося гріха, то починаємо руйнувати тих, хто поруч із нами. Наш гнів зачіпляє інших людей, інколи навіть найрідніших, найближчих, а інколи – найдальших. Особистий гріх спотворює наше внутрішнє життя і спотворює життя навколо нас. Бог, коли стається чоловіком, прихиляється над найменшим. Він вчить нас, щоб ми чинили добро тим, які не можуть нам нічим віддати. Саме по тому ми можемо пізнати те, що наше добро є справжнє. Коли турбуємося про тих, про кого ніхто не хоче пам’ятати, тоді ми йдемо шляхом Божих Заповідей. Вкінці нас будуть судити за те, чи були ми людьми, чи вміли ми поділитися, чи вміли ми прийняти, чи вміли ми підтримати, чи вміли ми відвідати. Ми покликані бути дітьми Божими. Гріх забирає від нас можливість щасливо переживати наше життя. Коли людина є свята, тоді вона належить Богу. І не нормальним є те, коли людина є грішна. Моє погане слово до іншої людини, моя погана думка про цю людину – лишень зачіпає її. Якщо добрі слова підносять, якщо добрі слова будують, то погані – руйнують».

Підготувала Юліана Лавриш