Дуже часто багатства і жадоба інших речей заглушують Слово Боже. Про це говорить Ісус Христос, коли пояснює притчу про сіяча. А якщо Слово Боже посіяне всередині люблячого серця людини, тоді воно приносить плід, як сказано у Євангелії, той у тридцять, той у шістдесят, той у сто разів більше. Про те, чи здатні ми сьогодні почути Бога, про те, чи здатні ми приносити добрі плоди, які не віднімуться від нас у вічності, розповідає адміністратор парафії Святого Духа Львівської Архиєпархії УГКЦ, капелан Львівської міської ради отець Павло Дроздяк:
«Сьогодні Господь вкотре відкриває нам суть притчі про сіяча. І, знову ж таки, ми зустрічаємося з тим словом, яке виходить з уст Божих, щоби приносити свої дуже конкретні плоди. І саме для своїх слухачів Господь використовує притчу про сіяча. У ній ідеться про те зерно, яке є фізичним, яке є дуже конкретним, яке має своє завдання. Це зерно – неначе депозит, який Господь не втомлюється сіяти у житті людини. Господь продовжує промовляти задля того, щоби людина відчувала себе в тій повноті любові Божої. Господь дає людині шанс змінити своє життя. Але окрім того, що Господь дає людині шанс, Він також поважає свобідну волю людини, яку Він їй дає як дар. І саме від людини залежить, що вона буде робити з цим депозитом, з тим зерном, з тим словом, яке виходить з уст Божих. Лише від людини залежить те, як вона себе реалізує. Але нам так важливо побачити те, що Господь дає, що Він нам пропонує. Бо іноді у своїх справах, у своїй невпевненості, у своїх страхах ми не можемо відкрити своє серце перед Господом Богом. Інколи ми не чуємо Його, не бачимо Його, не розуміємо тих можливостей, які Він нам подає. Адже Бог не втомлюється сіяти і давати нам найцінніше – свою присутність, свою любов. І так важливо використати час, який даний нам Богом. Адже для того, щоб це зерно проросло, мусить відбутися певний процес. Зерно, яке кинуте в землю, одразу не проростає. Все має свою логіку і зростає до тієї міри, яку визначив Господь. І тому ми маємо наповняти себе Словом Божим.
Щопонеділка ми молимося за прославу праведного митрополита Андрея. Він у особливий спосіб просив найціннішого дару – Божої мудрості. Божа мудрість дозволяє нам почути Бога. Божа мудрість дозволяє нам побачити скарб віри, який Він нам подає. Ми маємо нічого не боятися, але впевнено йти вперед. Не дозволяйте сумнівам перешкоджати нашим добрим намірам, нашим добрим планам, але в усьому довіряйте Господу, тримаючи Його за руку. Плодоносити – саме до цього закликає нас Господь. Щоб слово, яке виходить з Його уст, цей скарб життя, який має кожний з нас, справді був багатим і щедрим на плоди. Але тільки від нас залежить те, як ми цей скарб зреалізуємо. Бо свобода, яка нам дана, є понад усе. Тому обирайте добро. Завжди пам’ятайте слова сьогоднішнього Євангелія: «Немає бо нічого схованого, що не мало б стати явним» (Мр.4,22). Ця тайна – це байдужість нашого серця, байдужість нашого життя. Рано чи пізно ця тайна відкриється на Страшному Суді, тобто коли книги розгорнуться. І тоді Господь поставить питання: «Ти мав шанс, ти мала можливість, бо Я тобі це дав. Чому через байдужість, через страх, через лінивство ти не плодоносив? Чому ти був мертвою, а не живою землею?»»
Підготувала Юліана Лавриш
Повязані записи
