Нещодавно зі мною трапився один курйозний випадок. Я поспішав на одну зустріч, і мені довелося викликати таксі для того, щоби вчасно прибути. І коли водій припаркувався трішки далі від зазначеного місця, я тоді швидко підбіг до автомобіля, відчинив дверцята, привітався на ім’я, мовлячи: «Пане Михайле, ви, напевно, чекаєте на мене? Дякую». На що водій обернувся до мене (це вже був старший чоловік), широко розплющив очі, і сказав: «Пане, ви назвали мене “пане”? Хіба ж водій таксі може бути паном?» Я спершу не зрозумів: чи це я образив цього чоловіка і мені потрібно перепросити. Я спробував завести розмову далі, кажучи: «Так, ви є пан. Ви є особа, яка має свою гідність, як і кожна жива особа». Адже не можна сказати, що якщо ти виконуєш тут чи іншу професію, тоді ти маєш більшу гідність або ж – меншу. Я чітко відповів: «Ні, пане Михайле, ви маєте цю гідність, тому що ви – людина». І не залежно від того, яку професію має людина. Господь Бог наділив вас дуже великим даром – даром називатися дитиною Божою. І це вже є ваша гідність, яку ви, впродовж життя, розвиваєте. І тоді цей чоловік опустив голову, перепросив мене і промовив: «Ви не повірите, але за останній час я вже давно не чув до себе такого звернення». Так, друзі, обставини змінюють наше обличчя, вони можуть змінити наше обличчя до непізнаваності, і ми можемо забути про власну гідність і власну свободу. Найбільшою нашою гідністю є те, що Господь Бог вдихнув у нас Духа життя, Він сотворив нас. Господь кожному вклав живу душу, і, справді, від кожного з нас Він очікує те, що ми завдяки своїй свобідній і добровільній волі протягом усієї життєвої мандрівки будемо постійно розуміти цю свою гідність – гідність називатися дитиною Божою. Як важливо нам це зрозуміти.
Коли ми заглянемо у Старий Завіт, то натрапимо на фрагмент, у якому Господь Бог вибирає Богом вибраний народ, щоби вивести цей народ із цієї землі Єгипетської і завести у Нову землю, яка тече молоком і медом. Через Мойсея Господь Бог промовляв до цього народу, звертаючи увагу на їхню гідність, – гідність зватися вибраним народом. Гідність – перебувати на своїй благословенній землі під опікою Живого Бога. Адже з моменту гріхопадіння людина втрачає гідність. Людина втрачає гідність називати себе дитиною Бога. Адже, маючи абсолютно все, ця особа входить у простір спілкування зі злом і втрачає гідність. І це настільки людину болить, про що ми неодноразову чуємо у притчі про блудного сина, про того, який втратив гідність. Але у певний момент свого життя він згадав, що має батька. Ця гідність мати батька, ця гідність зватися сином дала йому можливість піднятися на ноги і з покаянням кинутися у обійми батька. Саме у цьому полягає наша гідність, як людей. Ми розуміємо, що досконалість – це не стан. Досконалість – це процес. І кожного дня ми вчимося цієї досконалості, вчимося бути гідними. Кожного разу ми це усвідомлюємо, коли втрачаємо гідність. Усвідомлюємо і те, коли в силу тих чи інших обставин ми падаємо, віддаляємося від Господа Бога. Розуміємо, що часом накопичуємо силу силенну наших помилок, що аж соромно перед нашим Творцем, перед нашими ближніми. Цей сором призводить до того, що ми опускаємо свої очі донизу, тому що вже не відчуваємо радості вільних людей. Власне ця гідність робить мене вільним. Кожний гріх робить мене рабом, я стаю, немовби, прив’язаний до тієї чи іншої пристрасті. Кожний гріх ув’язнює мене і не дає можливості розправити свої крила і відчувати себе орлом, який літає. Відчуття гідності і свободи Господь вклав у серце кожного із нас. Він виводив цей Богом вибраний народ із цього дому рабства, де не було свобідної волі, де людина виконувала і вдовольнялася тим, що їй дають, не думаючи про перспективи. Рабство було настільки сильним, що воно притупило відчуття свободи як такої. Мойсей голосом Божим звертався до народу, кликав людей до Бога. Він запропонував інший шлях розвитку подій, а саме бути свобідними і вільними від гріха, від рабства у Єгипетській землі.
Коли нарешті звершилася ця обіцянка, Господь Бог у дивний спосіб показав Свою силу і Свою могутність, зокрема тоді, коли народ перейшов через море і опинився у безпеці. Але далі цей народ, який на мить відчув, що Бог є з ними, почав нарікати. Цей народ відчув на мить свою гідність, що не є рабом, але кимось дуже важливим, і за кого дбає, піклується Сам Господь. Коли цей народ опинився у безпеці, він дуже швидко забув про це відчуття, забув про те, хто дає йому можливість відчувати себе й цій безпеці, мати свободу. Народ дуже швидко забув про Творця, Який обіцяв, що «не бійся, лишень віруй в Мене, і Я дав все тобі». Віруй, тому що віра у Господа дає свободу. Бо дехто думає, що віра у Творця узалежнює, робить в’язнем, адже світ розвивається із надзвичайно великою швидкістю, тому що може бути нового у Церкві. Але насправді ця віра у Господа робить мене вільним і вільною. І коли Господь Бог обіцяє, то Він обов’язково дотримається своєї обіцянки. І ось тут пригадується момент, коли народ зголоднів і почав кричати, нарікати на Мойсея, який вивів їх із цього стану рабства. Вони мали б взяти себе в руки і йти тим шляхом, який накреслив їм Господь. А вони кричать: «Нащо ти нас вивів із Єгипетської землі. Краще ми би вмерли там, ніж вмремо тут, у цій пустелі». Мовляв, там ми сиділи біля горшків з м’ясом і їли хліб досхочу. Цей народ, який покликаний був до свободи через відчуття власної гідності, сьогодні опинився з пам’яттю про цю рабську ментальність. Цей народ сказав про те, що не хоче працювати, не хоче і надалі вправлятися із своєю гідністю і свободою. Нам було добре, коли ми давилися від того, що наші господарі, наші пани їли м’ясо, а ми – лишень ті шматки хліба, які давали нам це короткочасне життя. Господь не хоче такого стану речей. Він насправді хоче промовити до кожного із нас словами про те, що ні, те, що ти є син Божий, вже дає тобі відчуття великої свободи. Йдучи щодня по житті, ти вчишся досконалості і відчуваєш Господню присутність у своєму житті. Це відчуття звільняє тебе, робить тебе вільним, а відтак – гідним і дає можливість достойно провадити своє життя. Впродовж цих днів ми будемо переживати події і святкувати День Гідності і Свободи. Насправді, ми мусимо чітко усвідомити те, що робить мене гідним і що дає мені свободу. Ми ніколи не маємо заплющувати очі на ці всі історичні події, які ми з вами вже прожили і проживаємо щодня, адже ми творимо історію.
Ми не маємо забувати про те, що цю гідність ми виборюємо кожного дня, коли боремося із гріхом, коли боремося із власною пристрастю. Ми маємо зрозуміти той факт, що якщо ми є християнами, якщо ми себе так звемо і віруємо в Єдиного Бога, то як ми себе поводимо, що робить нас гідними. Як швидко ми цю гідність втрачаємо, коли продовжуємо далі купляти те, що нам не належить, коли ми далі продовжуємо обдирати наших ближніх, які поруч з нами, які сьогодні не є настільки матеріально забезпеченими, але ми від них вимагаємо, заміть того, щоб послужити їм у той чи інший спосіб. Сьогодні ми називаємо себе дітьми Божими, у той же час принижуємо інших, коли намагаємося купляти так звані сертифікати вакцинації. Це все робить мене особою, яка піддається силі гріха. Тому сьогодні нам є важливо встати і йти до цієї свободи, кожного дня відчуваючи свою гідність, борючись з гріхом, борючись із несправедливістю. Але пам’ятайте про те, що мовчати на гріх є також гріхом. Ми мусимо відчувати нашу внутрішню свободу, нашу гідність. Я сподіваюся, що таких курйозних випадків у моєму житті вже більше не повториться, але пам’ятайте, що кожний із нас є дуже цінним для Бога, не залежно від того скільки нам років і яку роботу виконуємо. Кожен із нас має відчуття гідності, і ми нікому не маємо дати можливості принизити свою гідність.
Сьогодні ми маємо цінувати і цю прибиральницю, яка встає вдосвіта, ще допоки я сплю для того, щоби прибрати довкола мого будинку, щоби прибрати у приміщенні, де я буду працювати. Сьогодні ми маємо шанувати і лікарів, які працюють на межі виснаження задля того, щоби послужити пацієнту. А коли пацієнт є зранений, уражений цією чи іншою недугою, він завжди є таким, який все дуже болісно сприймає. Як важливо сьогодні дякувати всім тим, хто служить в різних середовищах нашого життя. Це робить мене справді гідним і свобідним. Я пригадую, коли одного разу світлої пам’яті Блаженніший Патріарх Любомир сказав дуже влучну фразу: «Голодного можна нагодувати, а людину, яка має відчуття свободи, і хоче бути свобідною, – можна тільки вбити». Пам’ятаймо про те, що ми перебуваємо у мандрівці, яка рано чи пізно завершиться. Тоді розпочнеться зовсім інша мандрівка. Тож, якою дорогою піду я? Що я виберу? Що я буду робити для того, щоб здобувати гідність і свободу? Як я буду над собою працювати, щоб не скуштувати цього плоду з іншого дерева, яке не дає мені життя, але дає мені відчуття болю і страждання? Завжди залишайтеся людьми, тому що такими нас створив Господь. Він дав нам велике завдання, велику місію – бути людиною. І коли я є Людиною з великої літери, тоді це внутрішнє почуття гідності дає мені можливість свободи дій, дозволяє діяти заради добра мого ближнього і заради добра усього світу.
о. Павло Дроздяк, адміністратор парафії Святого Духа Львівської Архиєпархії УГКЦ, капелан Львівської міської ради
За матеріалами програми «Ресторація життя» для Львівського радіо
Повязані записи
