Ми говоримо сьогодні не так про ніч, яка і так для нас, можливо, є занадто довгою, але будемо говорити про те, чи можеш ти, дорогий друже, бути ранком для когось. Адже що означає бути ранком для когось? Що означає принести комусь це світло, адже ми усі його так сильно потребуємо? Бути ранком можливо лишень тоді, коли ми самі переживемо цю ніч, бо не так просто приносити комусь ранки, коли ти сам не усвідомлюєш, що таке є тяжка ніч твого життя. І коли ти це переживеш, ти насправді можеш прийти на поміч тим, хто сьогодні так мучиться від цієї безсонної ночі свого життя. Якось так трапилося, що за останній період часу дедалі більше Господь відкриває перед моїми очима осіб, які насправді для мене є сьогодні прикладом святості. Бо ми іноді думаємо, що бути святими – це стосується лишень осіб, які є десь причетні до життя Церкви, які себе у той чи інший спосіб заховують. Друзі, повірте мені, що в нас стільки святих сьогодні у наших сім’ях, родинах, що насправді треба лишень очі віри, щоб це побачити. Скільки сьогодні народжується святих через ці, так звані ночі життя. Ночі, де ця особа не бачить, куди вона рухається, не розуміє, що з нею коїться, і питає: «Господи, скільки ще далі буде тривати ця ніч мого життя?».
Нещодавно мені доводилося спілкуватися з особою – це жінка, яка втратила чоловіка через різні обставини. Це жінка, яка виховувала двох синів, які одружилися. А тепер на цю жінку, можна так сказати, звалився ще один хрест, – це смерть невістки і виховання двох внуків. І коли ти спілкуєшся з такими особами, ти насправді не маєш що сказати, ти не маєш відповіді на їх питання. Чому? А тому, що вони навіть не запитують. Вони просто приймають цей біль і все те, що з ними відбувається у житті. З такою великою любов’ю вони описують, як їм доводилося виховувати дітей на самоті, з такою великою любов’ю їм доводилося розповідати про втрату когось з близьких. Справді, треба мати міцні і сталеві нерви для того, щоби витримати все це, що відбувається довкола. І ця особа не питалася мене, коли вже буде кінець цього терпіння, коли вже буде кінець цієї ночі. Вона просто терпеливо опустила голову і з великою вдячністю Богові за все просто мовчала, ділячись своїми враженнями і думками. Насправді, що ми можемо сказати таким особам, які до нас приходять? Найперше, ми мусимо зрозуміти, що не завжди ці особи до нас приходять. Ми є в тих середовищах, сім’ях, родинах. Ми є у нашому, такому робочому колективі, де люди переживають ці чи інші емоції і болі. Так, пандемія внесла дуже серйозні корективи у наше життя. Ми ізолювалися, наші сім’ї ізолювалися, ми живемо за закритими дверима наших помешкань, але ніхто не знає, яка трагедія відбувається саме за ними. Ніхто собі навіть не може часами усвідомити, яку ніч переходить та чи інша особа, коли зустрічається із тими болями і випробуваннями. І що ти відповіси цій людині? Що Бог жорстокий? Що Бог робить експерименти над твоїм життям? Чи Бог хоче, щоб ти справді був чи була святою, і Він тебе випробовує, загартовує? Ні. Насправді у таких моментах ти не маєш, що сказати. Насправді найцінніше у цій ночі життя наших ближніх – це бути поруч. Іноді наші поради можуть бути часами такими безглуздими, не мати суті, або такими поверхневими, боячись зазирнути у саме нутро болю, до серця тієї чи іншої людини, яка сьогодні переносить надважкі труднощі. Адже, коли ти живеш у таких для себе ідеальних умовах, коли все є в порядку, коли ти маєш робочий день, коли приходиш додому, там є чоловік, дружина, діти. Так, зараз є пандемія, невеличкі труднощі, але коли ти все це переносиш у якийсь певний спосіб абсолютно нормально, і, здавалося б, життя є чудове і прекрасне, і тут, саме в одну мить, все перевертається. Бо коли у нас є все в порядку, ми, іноді, не думаємо про те, що нас може чекати. Одразу ж, чи це від Бога? Чи від Бога до нас приходить те все, що ми переживаємо? Чи від Бога до нас приходять, знаєте, оці такі стрибки? Ми мусимо завжди на пікових навантаженнях нашого життя найперше, – це за все дякувати Богові. Так, прийде період нарікання. Так, прийде час, коли ми будемо оскаржувати Бога, кажучи: «Боже, чому так. Боже, чому ти це допустив?». Буде нарікання завжди. Тоді настане момент зневіри, темноти нашого життя, де ніч буде настільки довгою і пекельною, що ми втомимося. Але пам’ятайте, що найбільша темрява і найбільша ніч є зазвичай перед світанком. І тому справді хочу зичити собі і кожному з нас, щоби у нашому житті були ті люди, які приносять нам ранок, які могли би не давати мені поради, але просто бути разом зі мною, співпереживати разом зі мною, тримати вгору підняті руки і просити, благати Господа Бога, дякувати Йому за все, не нарікати. Не від Господа ці болі, не від Господа ці випробування, все те, що ми переносимо, не від Нього. Але будьте певні, що Він є разом з нами, Він є у тій ночі нашого життя разом з нами.
Якщо ви пригадуєте ніч у Гетсиманії, коли Христос обливався кривавим потом, коли Він був арештований тією єврейською спільнотою, єврейським проводом, був відданий на глузування, – великий біль і розчарування Він терпеливо переносив заради нас. Він знав, що і ми опинимося на тій дорозі життя. Господь знав, що і в нашому житті буде темрява. І найцікавіше, друзі, Господь знає, що ця темрява є, і не від Нього вона, але Христос приходить у темряву, щоби її зцілити. І тому Христос приходить у цю темряву життя моїх ближній через мене, і тому, як є важливо насправді робити все для того, щоби це світло у житті моїх ближніх засяяло. Кожен із нас відіграє дуже важливу роль. Ми не є випадкові, ми не просто прийшли у цей світ, щоби просто бути і насолоджуватися, ми справді прийшли в цей світ, щоби жити і відчувати цю присутність Бога. І це лишень певний етап, який готує мене до чогось іншого, зовсім нового, але справді наповненого тією Божою мудрістю і любов’ю. Пророк Ісая каже, що ти можеш стати «поправником проломів». Ти можеш, увійшовши в життя інших, залити їх, неначе золотом свого життя, своєю увагою, ніжністю. Справді ти можеш стати тим, хто буде оновлювати стежки життя. Кожного ранку ти розумієш, що стаєш хлібом життя, який куштує твій ближній. Не біймося усіх тих труднощів і випробувань, не біймося, але терпеливо ідімо вперед. Коли прийде час, ми зрозуміємо, що ми вже стали для когось ранком, що ми стаємо життям одне для одного. Життя варте того, щоб його прожити. Цінуймо кожну мить, вона вже більше не повториться. Поважаймо одне одного, любімо, і допоможімо через нас світлу Христової любові пролитися у життя тих, хто сьогодні терпить і страждає. Зичу вам гарного, благословенного, мирного вечора, і щоб завжди у нашому житті був ранок.
Адміністратор парафії Святого Духа Львівської Архиєпархії УГКЦ, капелан Львівської міської ради отець Павло Дроздяк
За матеріалами програми «Ресторація життя» для Львівського радіо
Повязані записи
