У Франції ця страва вважається делікатесом, але її не можна знайти у будь-якому ресторані. Адже це – вишукана страва, яка вимагає досить ґрунтовного приготування. Мова йде про жаб’ячі лапки, власне, вони є делікатесом, який є дуже особливим і підходить не для всіх. Жаба, як символ, вказує на виникнення життя. З жабою пов’язують елементи хаосу, коли з первісного мулу, з якого виник світ, з’являються жаби. Власне, жабам приписувалася особлива увага і просили про заступництво, адже коли розливалися води Нілу, то це було ознакою того, що боги вислухали свій народ. І ось саме тому до жаби була така особлива увага. У ранньому християнстві ми також можемо побачити цей символ жаби, адже вона використовувалася для світильників у храмі, і саме цікаво, що ці світильники були підписані: «Я є воскресіння». Але згодом ми можемо знаходити дещо інші моменти, які розповідають нам про жабу, як таку. А це, власне, Книга Одкровення, де жаба згадується, як невігластво, як хаос, як те, що йде у розріз із мудрістю. У Книзі Одкровення йдеться про наступне: «І побачив я: з рота дракона і з рота звіра, і з рота лжепророка виходили три духи нечисті, немов жаби» (Одкровення 16, 13). З моменту Середньовіччя жаба вважалася, як символ жадібності і заздрості.
Далі будемо говорити про справи сердечні. Далі спробуємо зрозуміти, як жаба пов’язується із серцем. Коли ми відкриємо будь-який медичний довідник, то зможемо там прочитати про те, що будь-які неприємні відчуття в ділянці серця є для нас вагомою причиною для занепокоєння. Навіть, скажімо, таке безвинне поколювання може дати нам серйозні наслідки, зокрема те, що до нашого серця не доходить кров і кисень, і серцевий м’яз починає голодувати, наступає кисневе голодування. Коли ми ще дальше прогортаємо медичний довідник, то прочитаємо про таке небезпечне явище, яке називається «грудна жаба». Це є найпоширеніша скарга у випадку захворювання серця – стенокардія. Виникає раптовий стискаючий біль, виникають неприємні відчуття за грудиною. Це може бути, як гострий біль, так і тупий, але це означає, що ми маємо бути дуже уважними, адже виникають моменти для занепокоєння. Тому, якщо ми згадаємо символ жаби у різних язичницьких віруваннях, якщо ми пригадаємо те, як християни ставилися до образу жаби, зокрема у період з Середньовіччя, то бачимо, як вона набирає образу жадібності, образу заздрості. Тоді ставимо собі питання: «А як мене може душити жаба». Адже дуже часто у нашому народі ходить таке прислів’я: «Що тебе жаба душить?» І тепер, коли ми подивилися з медичної точки зору, ми можемо зрозуміти, що, справді, є така річ, як, власне, грудна жаба, – коли серце стискається, коли кисень перестає доходити до серцевого м’язу, наступає кисневе голодування. Тепер ми розуміємо цей вислів: «Тебе жаба душить?».
Але мова йде про цю іншу жабу, яку ми сьогодні називаємо, як заздрість. У випадку заздрощів, людина є наповнена тим таким тупим і гострим болем за своєю грудиною. Вона розуміє, що їй бракує цього кисню життя, що це все здушує її серце думками про те, що хтось живе краще, що в когось відбулося успішне подружнє життя, що в когось вдався бізнес, йдуть добре справи, що хтось купив собі нове авто, поміняв помешкання, придбав ту чи іншу річ. Особливо цікаво спостерігати, коли ти можеш приїхати під помешкання свого будинку і тоді, виносячи той чи інший придбаний тобою засіб для того, щоби користуватися ним і дякувати Богу, можна помітити погляди з наших багатоповерхівок. І виникає момент заздрощів, виникає момент такого великого болю за грудиною нашого життя. Ми мусимо ці речі пильнувати для того, щоби зрозуміти, що заздрість з’їдає нас із середини. Ми стаємо незадоволені тими відчуттями, незадоволені радістю інших людей. Ми неначе не довіряємо Богу, ми починаємо скнарити через те, що не маємо того, що мають інші. Ми забули про цей момент, що навіть не хочемо дякувати Богу за те, що маємо. І саме тому, ми відчуваємо такий задушливий біль в нашому серці, ми не дозволяємо кисню життя проходити і насичувати наше серце. У цьому полягає дуже велика небезпека.
Бачимо також, що заздрість дуже пов’язана із таким почуттям, яке називається ревність, коли ми ревнуємо особу, яка знаходиться поруч зі мною. Ревнуємо до того, що мій чоловік чи моя дружина успішно розвиваються, що в нього чи в неї йдуть добре справи. Ми починаємо ревнувати тоді, коли бачимо свою близьку людину, яку ми любимо, у колі людей, які прихильно ставляться до неї, і в нас виникає цю така внутрішня заздрість. У першому випадку ми заздримо через те, чого ми не маємо, але хочемо мати, а в іншому випадку ми заздримо через те, що боїмося втратити те, що маємо. І тут ми маємо подолати момент страху втратити кохану людину. Любов не заздрить, вона, навпаки, тішиться, радіє з того, що людина, яка є люба моєму серцю, яка є моїм серцем, має можливість розвиватися, має можливість рухатися вперед, має можливість вдосконалюватися, і на це заслуговує пошану від інших людей. Заздрість виявляє цілковиту нестачу любові. Ми маємо внутрішньо боротися із заздрістю, яка нищить нас із середини, яка не дозволяє нам розвиватися, яка робить це кисневе голодування, коли я відчуваю, що починаю просто помирати. Заздрість з’їдає мене з середини. Заздрість настільки нищить мене, що я перетворююся у постійно незадоволену людину, яка не має радості від життя, яка нічим не тішиться, а лишень свій погляд спрямовує на тих, які щось мають.
Друзі, усі ми є учасниками різного роду соціальних мереж: Фейсбуку, Інстаграму та багатьох інших. І пригадуєте свою реакцію, коли ваші друзі, на яких ви підписані, отримують значно більше вподобань, аніж якийсь ваш пост, який ви опублікували у тій чи іншій соціальній мережі. Які відчуття у вас з’являються? Мабуть, ви думаєте про те, чому ваш пост не йде? Що не так? Ну чому в нього чи в неї все так успішно просувається? Чому на неї звертають увагу, а на мене – ні? Хіба ж це не є виявом заздрості. І тоді я «вилажу зі шкіри» для того, щоби зробити краще, щоби мій пост набрав більше вподобань, щоб у мене було більше тих людей, які підписалися на мою сторінку і слідкують за мною. Це все є ознакою заздрості. Тому ми маємо робити все досконало, ми маємо робити все щирим серцем. Ми не маємо ніколи лукавити і ставити перед собою цілі зробити щось, щоби перевершити когось. Ні, моє життя є особливим, і в своєму житті я маю дякувати Богу за все, що я зробив чи зробила. Я маю дякувати Богу за все те, що я маю. І тоді мене не будуть вражати інші заздрісні погляди, тому що я не заздрю ніколи, я за все дякую Господу, і в тому я отримую своє щастя, і в тому я лікую своє серце, постійно наповняючи його цим киснем життя. Якщо ми хочемо, щоб наше серце не боліло, щоб воно не відчувало ніякого болю, який може призвести до інфаркту духовного, маємо мати цю формулу життя: «Боже, дякую Тобі за все». Саме ця формула дає мені можливість подолати труднощі, вона дає мені можливість тішитися життям, розуміти те, що любов є плідна і нею можна ділитися. І найважливіше: я можу любити свого ближнього такого, яким він є – бідний чи багатий, чи у здобутках, чи у злиднях. Як він, так і я, – є образом і подобою Божою. Як він, так і я, – є обдарований найціннішим даром – даром жити. Пам’ятаймо, життя – коротке, не варто його витрачати на заздрість ближньому. Треба тішитися кожним днем і за все дякувати Богу.
о. Павло Дроздяк, адміністратор парафії Святого Духа Львівської Архиєпархії УГКЦ, капелан Львівської міської ради
Повязані записи
