У своєму Посланні апостол Яків, звертаючись до нас, говорить: «Язика ж ніхто з людей не може вгамувати: він – зло, що спокою не знає, наповнений смертельною отрутою» (Якова 3,8). У своїх роздумах отець Павло Дроздяк говорить про дар нашої мови, про те, що дуже часто ми потрапляємо у простір пустослів’я, про те, як впорядкувати свій язик. Ісус Христос каже: «З повноти бо серця уста промовляють» (Мт.12,34). Про те, як важливо цінувати божественний дар мови, про те, як важливо інколи закрити свій язик, розмірковує адміністратор парафії Святого Духа Львівської Архиєпархії УГКЦ, капелан Львівської міської ради отець Павло Дроздяк:
«Промовляючи до нас словами, апостол Яків звертає увагу на нашу мову, адже язик даний нам для того, щоб ми могли говорити, щоб ми могли користуватися цим без сумніву божественним даром мови. Ми можемо чути одне одного, можемо розуміти одне одного, можемо полагоджувати справи одне з одним, можемо молитися одне за одного, але, водночас, на превеликий жаль, можемо і проклинати одне одного. Адже ця свобода, яка дарована нам у володінні цією мовою, провокує нас до різних вчинків у нашому житті. Іноді ми потрапляємо у простір пустослів’я, іноді ми потрапляємо у простір, в якому вичерпуємо себе. Щодня ми маємо багато зустрічей. Зранку ми прокидаємося, йдемо до праці і розуміємо, що майже постійно спілкуємося. У нашому житті бувають такі діалоги, які шалено спустошують нас, які роблять з нас висохлу пустелю, де немає життя.
Продовжуючи далі, апостол скаже про те, що такі погані товариства псують нас, добрих людей. Ми маємо боятися цього пустослів’я, боятися не перетворитися у цю смоковницю, яка була вкрита листям, але не змогла відповісти Богові на Його пропозицію. Адже, коли промовляє Творець, тоді відступає лад природи, коли промовляє Бог, який покликав все до життя, тоді природа відступає, вона неначе підкорюється Господу. А тут бачимо бунтівничу смоковницю, яка почула бажання Бога, яка почула те, що Бог забажав взяти з неї плоду, але не змогла відкритися Господу до кінця.
Достойні брати і сестри, ми мусимо над собою працювати. Бог нас без нас спасти не може, як і не може змінити наше буття. Пам’ятаймо про цей чудесний і божественний дар нашої мови. Пам’ятаймо слова, які говорить апостол Яків, що не можуть ті самі вуста благословляти Бога і проклинати, адже усім своїм єством ми покликані до прослави Бога. Як цього навчитися? Скажу правду – я не знаю, бо ми щодня цього вчимося. Не можна в одну мить збагнути, як впорядкувати свій язик, не можна збагнути, як його можна закрити. Але точно знаю одне – повсякчасно маємо просити Божої мудрості, бо коли будемо її просити, тоді Господь буде давати нам це розуміння. Нехай Божа мудрість нам у цьому допомагає, а святий і преподобний Теодозій, зачинатель спільнотного монашого життя, нехай заступається за нас повсякчасно, за нашу Україну. Господи, дай нам перемогу, а, відтак, і свій мир».
Підготувала Юліана Лавриш
Повязані записи
