Капелани, блогери, керівники молодіжних спільнот, поети, спортсмени – все це про монахів ХХІ століття. Однак у сьогоденні часто можна почути стереотипи, щодо монастирів. Розірвати шаблони і довести що життя у монастирях ніколи не втратить актуальності взялися організатори “[не]ЧОРНОГО НАМЕТУ, який діятиме у рамках молодіжного християнського фестивалю “Вітер На-Дії”. Намет розташується біля дерев’яного храму на вулиці Стрийській, 22. Натхненником [не]ЧОРНОГО НАМЕТУ є “Асоціація богопосвячених осіб”. Про те, чому про монашество потрібно говорити сучасною мовою навіщо монастирі вперше вийдуть до молоді у рамках масштабного фестивалю та чи буде цей намет своєрідною пропагандою монастиря ми поспілкувалися із секретарем Асоціації о. Романом Лагішем.
- Отче, чому вирішили організувати такий намет саме зараз?
До намету долучаться богопосвячені особи УГКЦ та РКЦ. Монастирська молодь дуже креативно придумала цей [не]ЧОРНИЙ НАМЕТ. Чому підійшли до цього настільки творчо? Бо у ХХІ столітті є дуже багато стереотипних поглядів на життя у монастирі.Інколи монастир і все, що має до нього стосунок, асоціюється із чимось темним, чорним і безпросвітним, але звісно що так не є. І ми будемо мати цілу низку різних дискусій про те, яким чином монастирі,як давні структури, пристосовуються і беруть активну участь у житті ХХІ столітті. Про те, що монахи є блогерами, мають стосунок до спорту, до благодійності, яка є дуже природньою для монастирів. Наприклад, йдеться про служіння на Сході, про капеланів, про цю всю гуманітарну функцію.
І більшість монахів задіяні у різних проектах. Про роботу у садочках, з соціально незахищеними студентами. Дівчатам, наприклад, Сестри Служебниці надають житло на час навчання у виші за дуже символічну плату. І таке служіння виконують багато різних жіночих Згромаджень. Тож, наш Не Чорний намет діятиме на вулиці Стрийській, 22, біля дерев’яного храму. Там відповідно буде присутній наш проект соціального бізнесу “Кармель”, тому можна буде напитися доброї кави.
І цей намет буде нової платформою для дискусій, особливо з людиною сьогодення,яка живе у цифровій культурі і по-іншому сприймає світ, живе у просторі прогресу. І іноді виглядає, що монастирі зі своїми 4 століттями і раніше у цьому всьому можуть якось зовсім губитися. Але Церква є унікальною інституцією і це підкреслює її довготривале існування від ранніх часів до сьогоднішнього дня. І напевно тому,що Церква завжди вміла відчитувати ті знаки Євангелія, служіння у тому світі, куди Її посилає Бог.
-Які спікери долучаться до спілкування з молоддю?
– Будуть римо-католики і греко-католики. Зокрема о. Микола Лучок відповідатиме на питання про монастир в урбаністичну добу. Сестра-салезіянка, Анна Заінчковська розповість про служіння на Сході. Сестри Редемптористки представлять специфіку праці молодіжного апостоляту. Про те як при монастирях молодіжні спільноти виконують дуже різні служіння і як вони розвиваються. Сестра редемптористка Андрея (Бат), буде модератором цього намету. Також будуть промо-матеріали з інформацією про різні Згромадження, Чини, монастирі, які діють у Львові, в Україні. Можна буде з цим ознайомитися. Буде можливість духовної бесіди, сповіді. Зі священиками буде змога поспілкуватися. Можливо вперше, ми як монашество, представлятимемо себе на такому молодіжному заході. Буде цей креативний намет. До цього часу монастирі не презентували себе на таких фестивалях. Вперше так будуть представлені монастирі і римо-католицькі і греко-католицькі. Намет діятиме упродовж дня не так довго, але ми бачимо це не так лекційно, як можливість комунікації і контакту з богопосвяченими особоами, ближче знайомство з ними і їхнім служінням.
–Чи можна сказати, що “Не чорний намет” буде своєрідною пропагандою богопосвяченого життя?
Ну я би не вживав слова “пропаганда”, це скоріше презентація. Бо Христос каже: “Прийди і подивися. Очевидно, що наш намет буде промоцією богопосвяченого життя. Але монаше покликання дуже специфічне. Це такий “виїздний день відкритих дверей”.
А як саме добирали теми для виступів у рамках намету?
-Бо по-перше ми добирали ті теми, які зацікавлять молодь і покажуть, що монастирі – це теж частина суспільства. Наприклад, у “Асоціації богопосвяченого життя” є сторінка у Фейсбуці, у нас є Telegram-канал, сайт і так далі. І здавна монастирі були рушієм прогресу і культури. Можливо у цифрову добу – це трохи відійшло, але є те, чим ми завдячуємо монастирям. І сьогодні ми носимо наручні годинники, одягаємо окуляри, користуємося парасолями, які були винайдені саме у монастирях.
– Чому молоді варто справді прийти до “Не чорного намету”?
-Я вважаю, що сучасній молодій людині взагалі важливо “встати і вийти”, особливо у неділю.. Бо ця діджитальна культура зробила нас абсолютно залежними від синього екрану. І ми двома кліками всюди рухаємося і сенсорикою пальців. І це зробило нашу з Вами культурою дуже індивідуальною. Потреба у спілкуванні зменшується. Є навіть таке дослідження, що родина у місяць може майже не перетинатися. Немає жодної потреби зовнішнього контакту. Але християн єднає діалог і думаю, що цього діалогу сучасній людині дуже сьогодні бракує. І завдяки Не чорному намету молода людина побачить інших осіб, інші форми служіння. Можливо вона бажає до чогось долучитися, до якогось проекту, можливо навіть не знає ця людина, що є прекрасні можливості робити більше. І це природнє прагненння молоді.. Мудрий гетьман Мазепа писав: “Молодосте, яка мудра і непереможна твоя сила”. Я думаю, що цю силу молоді люди на дуже низькому відсотку використовують. Тому що це потребує зусиль, а ми інколи навіть лінуємося вийти у парк і подихати свіжим повітрям. Це дуже важливо. І будь-яка форма людського контакту дається непросто, бо з екраном спілкуватися набагато простіше, аніж з конкретною людиною і співрозмовником. Тому це призводить до депресивності, втрати сенсу життя. Наше суспільство тяжкої конкуренції, маргіналізує молоду людину дуже швидко. Ти маєш бути дуже впевнений у собі, боротися за життєвий простір. І так само я переконаний, що молодій людині іноді бракує оцього відчуття людського обличчя Бога, людяності. Що це не є якась зовсім абстракція, віддалена філософська ідея, це свій конкретний вибір, твоє конкретне спілкування, коли Бог приймає тебе таким, яким ти є. Це архиважливо.
На Вашу думку, якщо монастир настільки відкритий для молоді, то чи не стає він занадто мирським?
– Ми не можемо зупинитися у часі. Колись була велика лавра, гектари городу, класичні 8 годин на молитву, 8 годин на працю і 8 годин на відпочинок. І аббатства опинилися колись на узбіччі, а тепер – у центрі міста. І ми повинні бути. Я не думаю, що це те, що найбільш зашкодить, якщо ми будемо спілкуватися з людьми. Монахи також мусять бути людьми часу у якому живемо. Колись Христос сказав: “Дайте мені човна, мені треба приплисти до цих людей”. Діяв у конкретних обставинах. Він не казав: “Зберіть мені усіх на пустелі, я тільки туди буду приходити”. Він спілкувався з людьми на вулиці, перебував з ними, казав: “Дайте їм їсти”. Тому це таке дискусійне питання,але я не думаю, що ці моменти можуть дуже впливати. Східний монастир сприймався завжди таким форпостом. І є, наприклад, Унівська лавра. Але думаю, що певний “вихід до людей” не робить монахів слабшими. Наприкінці Літургії є слова “В мирі вийдім”. Це означає, що той, хто отримав цей мир і благодать, має обов’язок його нести, той хто почерпнув Небо, має поділитися з іншими. Зрештою потрібно виконати оці дві заповіді любові: “Любіть Бога і ближнього”. Кажуть, що до храму, особливо до східного, розкішного, ти приходиш, щоб любити Бога. Однак ти повинен також із храму вийти. Ти не можеш тільки дивитися на храм і на красу ікон, кадила і золота. Так не буває.
– З Вашого особистого досвіду, що Ви можете порадити молоді, яка планує піти до монастиря?
–20 років тому, у час моєї юності,звісно не було такого “Не чорного намету”, не було христянських масштабних фестивалів. Коли хтось давав почитати якусь дотичну до духовності книжку, то це вже було великою радістю. Тепер, принаймні, цей намет точно не применшить моїх бажань, моїх здібностей, але розширить мої горизонти. Кожна життєва професія починається з певного захоплення, певного дослідження. Є успішні лікарі, юристи, інженери і у них теж був свій шлях, як вони прийшли до цього. Монашество – це дуже стресостійка “професія”. Бо це постійне перебування з людьми, а це вимагає багато. Бути поруч з людиною, яка потрапляє у дуже різні перепитії, життєві ситуації, коли вона потребує якогось світла. І якщо вона справді отримує оце світло, оцю благодать, підтримку, справжню руку допомоги, а не те, що зведе її на манівці, то це дуже цінно. Адже всі ми обплутані павутиною неустанних потоків інформації у яких ми маємо бути дуже мудрими і робити вибір у пілотуванні цього обєкту, кий називається “моє життя” у цьому світі.
-Якщо це “Не чорний майданчик”,то який він?
-Це майданчик пізнання, відкриття і нових горизонтів.Це простір, де можна зустріти друзів, нових людей, які працюють у сфері про яку я раніше не знав. Цей намет – це місце діалогу і культури, можливостей і бажань. Головна мета – показати, що у цих навіть дуже непростих умовах життєвих, у людини є місце, де можна шукати вищі потреби своєї душі. Думаю, це дуже важливо, щось, що не окреслюється, не прилітає у смайлику. Те, що ти справді досвідчуєш, дивлячись догори. Це те, коли ти дивишся на прекрасний світ, який може тебе захоплювати. І заохочувати підняти свою голову. Бо дослідження показують, що мешканці великих мегаполісів дуже рідко дивляться вверх, бо вони їздять у метро, перебувають у автомобільних корках і так далі.
Розмовляла О. Бабенко
_________________________________________________________________
Трохи про “Асоціацію богопосвяченого життя” у рамках якої співпрацюють монастирі УГКЦ та РКЦ
-Ми працюємо на одній, Богом даній нам землі. І нас набагато більше об’єднує, аніж роз’єднує.У нас є десятки спільниї речей. І на спільній платформі у нас є дуже багато однакових речей. Ми виконуємо ті, чи інші служіння і разом ми можемо робити їх ефективніше. Це була найголовніша наша мета.Особливо у полікультурному середовищі. Ми це бачимо, як майданчик єдності у різноманітності. Вона робить нас краще. Це платформа нашого ефективнішого проповідування Євангелія.У нас є напрацювання. Наприклад, ми опублікували кілька видань, ми видали найновіше Папське послання до молоді. Діє наша Духовно-психологічна порадня для богопосвячених осіб. Є програми формаційні для вишколу молодих богопосвячених осіб, настоятельські курси. Тобто на наші 2 роки, то це трішки вже є,але перед нами багато різних завдань. І є досить позитивний ефект
Повязані записи
