Важливим аспектом у житті християнина є молитва за померлих. Беручи участь у Літургії за померлих, ми віддаємо шану тим, які відійшли у вічність. Про важливість такої молитви розповідає Голова Центру опіки сиріт Львівської Архиєпархії УГКЦ отець Роман Прокопець:
«Молячись за наших померлих, ми, немовби переживаємо хвилини зустрічі з ними, ми, немовби переживаємо хвилини розмови з ними. І завжди є таке відчуття таємничості, і в нас виникають певного роду запитання: як їм там є? Чи їм є добре? Бо ми бажаємо, щоби після смерті було добре тим людям, яких ми любимо. У нашому серці дуже часто панує страх і переживання, адже ми думаємо про те, чи їм є там добре. І наша молитва – це видимий і явний знак того, що їм добре. Наша молитва – це найдорожчий скарб для кожної душі, яка відійшла до вічності.
Святий Іван Боско, кілька століть тому в Італії, засновував осередки для дітей та молоді, яких збирав на вулиці, а це, здебільшого, були сироти. Він навчав їх катехизму, знання про Бога, і, найважливіше, – любити Бога. І тоді, коли ставалося так, що хтось із його підопічних відходив до вічності, – він теж переживав. Кожному, хто був біля нього, він наказував, що потрібно остерігатися гріха, бо гріх відкидає душу кожної людини від безмежної Божої любові. Тільки гріх може перешкодити душі відчути Божу любов. І святий Іван Боско своїх хлопців навчав тому, що щоби не відбулося у їхньому житті, Тайна Сповіді завжди є правильним рішенням після будь-якого упадку, Тайна Сповіді є правильним рішенням для того, щоби примиритися з Богом, щоби цю вічність, в якій перебуває Бог, пустити до свого серця. Під час такої великої пандемії, яка в цей час бушувала в Італії, дуже багато людей було у лікарнях, і було мало тих, хто б міг за ними доглядати. Отець Іван Боско із своїми хлопцями зголосився допомагати тим, хто опікується важкохворими і помираючими. Але він дав одну умову, що кожен із них має приступати до Сповіді, щоби не бути в стані гріха, а бути в стані освячуючої ласки, щоб кожного дня, перед візитом до лікарні, вони молилися Службу Божу і приймали Святе Причастя. І отець Іван Боско дав їм впевненість у тому, що вони, будучи там, біля хворих, ніколи не захворіють, якщо виконають ці всі вимоги, ці всі правила, а він буде за них молитися. І сталося так, що жоден з цих хлопців не захворів і не помер.
Ми, перебуваючи у Божій ласці, маємо можливість впливати на своє особисте життя. Все одно прийде момент, коли ми будемо за це давати звіт про те, яким було наше життя. Але допоки ми знаходимося тут, то маємо можливість виправити те, що є не так. Сьогодні ми маємо можливість утвердитися більше у вірі до Бога, ми своїм життям маємо можливість свідчити люблячого Бога у своєму ставленні до ближніх. Світлини наших військових, зокрема тих, які відійшли від нас, є свідченням цієї великої любові до Бога, любові до своїх людей, любові до свого народу. Бо тільки ця велика любов спонукає йти і обороняти від злого, обороняти від загарбників, обороняти від неправди. На жаль, часом це доводиться робити ціною власного життя. Але, як і тоді, так і тепер, Господь нас запевняє: «Ніхто не спроможний любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів. 15: 13). Так зробив Христос, так зробили сотні і тисячі військових. Сьогодні ми маємо обов’язок пам’ятати їх у молитві, носити їх у своєму серці».
Підготувала Юліана Лавриш
Повязані записи
