По-різному можна зустріти Ісуса: з пальмовим гіллям чи окликами як і єрусалимський люд, але так само і найціннішим, що маємо в своєму житті: любов’ю і вдячністю, як Марія. Через кілька днів пальмове гілля і “осанна” будуть замінені криком “розіпни його!”. Натомість Марія піде за Ісусом і на Голгофту, але і зустріне його Живим у день Воскресіння. Так сказав о. Тарас Барщевський у коментарі до Євангеліє на квітну неділю, який представляє Патріарша Катехитична Комісія УГКЦ. Отож пропонуємо вашій увазі думки священника про події Великого понеділка.
Ісус, після рішення, ухваленого первосвящениками та фарисеями, викликане головним чином воскресінням Лазаря, його вбити, уже не ходив відкрито серед юдеїв, а подався разом з своїми учнями у місто, зване Ефраїм (Йо 11,47.53-54). Але наближається юдейська Пасха. Знаючи про свій близький кінець, Ісус, перед тим як увійти в Єрусалим, бажає попрощатися із своїми друзями у Витанії, і тому звертається до них своїм словом, щоб підтримати їх перед згіршенням хреста: його смерть не є поразкою, а даром життя; його приниження приховує славу, а його зовнішня слабкість насправді є прикриттям Божої сили.
Сцена помазання у Витанії, служить євангелистові, щоб пов’язати цей уривок з попереднім: “Шість день перед Пасхою прибув Ісус у Витанію” (в.1). Йдеться ймовірно про вечір суботи, що випереджає останній тиждень перед смертю Пророка з Назарету. У тому місці, де життя перемогло смерть зі знаком воскресіння Лазаря, Ісусові справили вечерю: “і Марта прислуговувала; а й Лазар був серед тих” (в.2). Марія, з вишуканим жестом ніжності, намащує миром ноги Учителя. Помазання ніг також символізує похорон і є натяком на майбутні події.
Марія помазує ноги того, хто внедовзі вмиє ноги своїм учням; розливає пахощі на ноги Месії, який наступного дня увійде в Єрусалим, щоб царювати.
Ця розповідь, одна із найбільш неочікуваних і делікатних у цілому Євангелію, позначає початок останнього тижня Ісуса: вона є принципом нового створіння, світлом, яке освітлює те, що Господь прийшов здійснити в Єрусалимі. Ця жінка є першою, що робить щось для Ісуса, який в захваті від неї: каже насправді, що вона зробила “добрий вчинок” (див. Мр 14,6; Мт 26,10). Це насправді найкращий вчинок, який повертає творінню його первісну красу: нарешті одне створіння відповідає на любов свого Творця! У цьому жесті створіння досягає тієї мети для якої воно і створене. Те, що завжди відбувається між Отцем і Сином, тепер, вперше на землі, стається між Господом і цією жінкою: “Господь бо сотворив нове на землі: жінка шукає чоловіка!” (Єр 31,22б).
Тому хай і це наше сьогоднішє вітання Ісуса не буде “поза містом”… натомість, приймім його у свій дім і обдаруймо його своєю любов’ю і вдячністю; не біймося виявити йому свою ніжність і почуття. А приємний запах-пахощі цієї любові – дару служіння – наповнить увесь наш дім, Церкву.
Джерело: Патріарша Катехитична Комісія УГКЦ
Повязані записи
