Сьогодні Ісус Христос, розповідаючи притчу про заблукану вівцю, говорить: «Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і одну з них загубивши, не зоставить дев’ятдесят дев’ять у пустелі та не піде шукати загублену, поки її не знайде? А, знайшовши, кладе її собі, радіючи, на плечі» (Лк.15,4-5). А далі Він продовжує: «Отак, кажу вам, що на небі буде більша радість над одним грішником, що кається, ніж над дев’ятдесят дев’ятьма праведниками, що їм не треба покаяння» (Лк.15,7). Про важливість покаяння, як спосіб навернення до Бога, про покаяння, як момент віднайдення цієї заблуканої овечки, розмірковує сотрудник храму Собору св. Івана Хрестителя Львівської Архиєпархії УГКЦ отець Тарас Бублик:
«У сьогоднішньому євангельському уривку Христос каже: «Що на небі буде більша радість над одним грішником, що кається, ніж над дев’ятдесят дев’ятьма праведниками, що їм не треба покаяння» (Лк.15,7). Такий цікавий текст, який, нібито, є зрозумілим, але, якщо застосувати його до свого життя, виникає певна така іронія. Бо кому не треба каятися? Всі ми є грішні, всі ми потребуємо покаяння. Хто є праведник? Очевидно, що такий титул можна давати людям, які вже померли, тобто коли ми можемо засвідчити, що так, вони є праведниками. Так, ми маємо календарі святих мучеників, святителів, чудотворців, але це вже стається після смерті. І тому, коли Господь каже про те, що праведникам не треба покаяння, – це є така певна іронія в сторону книжників і фарисеїв, які дуже чітко ділять весь цей світ на праведників, які достеменно знають закон, і на грішників, які не гідні навіть стояти поруч. Сьогоднішній євангельський уривок починається тим, що до Христа тягнуться митарі й грішники. Христос говорить з ними, Він їм допомагає. Він допомагає не тільки у фізичний спосіб, коли наприклад, оздоровлює їх. Він допомагає їм і в духовний спосіб, після чого відбувається навернення людини, відбувається процес розуміння того, що її життя було погане. І митар Матей, який стає Його учнем, – це добрий приклад того, що людина, яка жила неправедно, яка визискувала тих людей, – навертається.
Ісус Христос показує те, яка є цінність людини. Він не хоче показати, що ці дев’яносто дев’ять не цінуються. Христос говорить про те, що кожна людина є цінною для Нього. Кожна людина – унікальна для Бога. І Він говорить про цю радість на небі, коли цей грішник навертається. Але коли задуматися, то кожний з нас є грішником, більшим чи меншим. І коли ми приходимо до Бога і каємося у своїх гріхах, – яка велика радість на небесах. Коли людина приходить і кається у своїх гріхах – це момент віднайдення того, хто заблукав. Кожен з нас не раз блукає у тих гріхах, блукає у тих спокусах, і не може дати собі з тим раду. І сьогодні Господь каже про те, що яка велика радість виникає тоді, коли грішник приходить до Бога і приносить цей плід покаяння. Це дуже такий важливий момент. Тому нехай цей євангельський уривок буде для нас таким підбадьоренням, що Бог любить нас, що Він шукає за нами. Він прийшов, щоб дати спасіння кожному з нас, кожному грішнику. Гріх – ярмо, яке лягає на нас. Але з моменту приходу Ісуса Христа двері Царства Небесного є відкриті для нас. Ми можемо стати праведниками. Це є дуже важливий момент. Господь показує нам цю дорогу. Він хоче дати нам цю небесну радість. Своїм розумом, своїм серцем відчуймо, що Бог нас любить, і велика радість на небесах тому, що ми є з Богом».
Підготувала Юліана Лавриш
Повязані записи
