Ось уже другий тиждень перебуваємо у межах Різдвяного посту, який нас готує до зустрічі зі Спасителем. Грудень – це час величезної кількості свят, відзначення іменин, завершення року. Як втримати баланс і не порушити постової рівноваги? Про це говоримо із отцем Тарасом Карвацьким, сотрудником храму Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ.
-Отче, як увійти у цикл приготування до Різдва?
– Найперше, цей піст є одним з великих постів. Якщо ми порівнюємо свято Пасхи і Різдва Христового, то це два найбільших свята. Коли ми починаємо Великий піст, то є визначений цикл Літургій, ми б’ємо поклони, тобто поєднуємо духовну і фізичну складову. Різдвяний піст – інший. Ми повинні зрозуміти, на чому повинні закцентувати. Різдвяний піст є постом радості. Ми дуже легко можемо поділити цей піст на чотири відрізки і у тих чотирьох відрізках робити собі певні акценти. Найперше, я би рекомендував, щоб ми зазирнули у Святе Письмо. Ще у Старому Завіті очікували приходу Ісуса Христа, про це віщували пророки. Це ми можемо прочитати у Книзі Пророка Ісаї. Це більше чотирьохсот пророцтв, які всі здійснилися. І ми розуміємо, що це не просто відбувся прихід і все. Про нього пророкували за 600-700 років до народження Ісуса Христа. Я як священник рекомендував би читати Книгу Пророка Ісаї, який дуже багато пророкував про народження Ісуса Христа. Однак, від багатьох християн можна почути, що читати цього пророка складно, бо текст недостатньо зрозумілий. Це через те, що ці рядки написані давно. По-друге, я би хотів, щоб кожен роздумав над постаттю Івана Хрестителя. Він був останнім пророком Старого Завіту і першим пророком Нового Завіту. І він пророкував про Христа. Кожен християнин має бути Іваном Хрестителем, який благовістує своїм життям, вчинками. Коли Ісая та Іван Хреститель пророкують, то вони очікують Христа, а ми, як християни, живемо у міжчассі – після Першого приходу очікуємо на Другий прихід Христа. Пригадуючи Різдво Ісуса Христа, ми згадуємо подію, яка сталася 2 000 років тому, ми готуємо себе до Другого приходу Христа. У другій частині посту я би більше закцентував на очікуванні приходу Христа. Що нас готує до цієї події? Святе Таїнство Сповіді. Час карантину трохи вибив нас із колії. Часто можна почути, що з міркувань безпеки не треба приступати до Сповіді та Причастя. Так, якщо людина має певні проблеми зі здоров’ям, то мусимо утриматися. Від приходу в храм. Якщо є небезпека життю людини, то священник може прийти і уділити Святу тайну сповіді вдома, або в лікарні. Але якщо людина здорова, то ми заохочуємо приступати до Сповіді і Причастя. І третя частина посту, я би пропонував закцентувати на постаті Пресвятої Богородиці. Кожен з нас має бути Пресвятою Богородицею, бо, приймаючи Святе Причастя, ми приймаємо Бога до свого серця. Богородиця прийняла Бога до свого лона, Його виносила і народила. Тому, приймаючи Причастя, ми повинні не просто відстояти Богослужіння, а насамперед брати у ньому участь. Беручи приклад зі Пресвятої Богородиці, ми повинні Христа “виносити” і “народити”. У який спосіб? Своїми добрими вчинками і щоб інші люди бачили у мені християнина.
– Я слухала Вашу проповідь минулої неділі і Ви казали, що у час посту потрібно утриматися від гучних забав. Але ми маємо цілий цикл свят, до Нового року, чимало з нас відзначають свої іменини, прагнуть зібратися у колі родини, як би Ви порадили святкувати, аби не вийти поза рамки посту?
– Збиратися у колі рідних — це завжди дуже добре. Ми починаємо гуртуватися і навіть сісти за добре приготованим столом і смачно повечеряти разом. Це не становить жодної проблеми. Бо ми повинні збиратися за одним столом не тільки на Святвечір. Адже це нагода поспілкуватися спільно. І це гарна традиція. Коли до нас приходять друзі, навіть у часі посту, це також добре. Проблема є у гучних забавах. Привітати іншу людину дуже добре, але треба відчувати, у якому часі ми є. Власне, Іван Хреститель також про це казав, пояснював, що є гріх. І за це поплатився життям. Ми повинні відстоювати своє християнство. І я радив би перенести всілякі вечірки, корпоративи на інший час. Якщо я християнин, то я буду дотримуватися посту. Попри те, що у Європі інший календар.
-Хоча, наскільки я пригадую, Церква звільняє нас від посту у новорічну ніч…
–Так. Чому? Бо Церква не хоче, щоб люди грішили . Так само і на День Незалежності. Я, як священник роздумував над тим, чому Церква так робить. Якщо Церква звільняє від посту, то це дуже велике свято. Тобто це щось таке дуже неповторне для людини. У велике свято людина має обов’язок бути у храмі. Чи це День Незалежності, чи Новий рік. Піст – це час, коли я хочу від чогось позбутися. Якщо я відмовляюся у середу, чи п’ятницю від м’ясних страв, то я маю на це місце поставити щось інше. Це Святе Причастя, Сповідь. Бо святе місце порожнє не буває. Якщо ми із нашого повсякденного життя забираємо певний продукт, який у мене щодня є. То я це місце маю чимось заповнити.
– А як щодо великих свят? Наприклад, щодо свята Введення у храм Пресвятої Богородиці? Також є звільнення від посту?
– Всі Богородичні і всі Господські свята, які випадають у часі посту, є звільненням від нього. Але вони не дозволяють гучних забав. Водночас не треба забувати, що Різдвяний піст – це піст радості, очікування народження Христа. Тому, ця радість може виявлятися у нашій зустрічі з рідними, але не гучних святкуваннях.
– Ми вже з вами говорили, що одним із важливих завдань християнина – це приступити до Сповіді. Як найкраще підготуватися до різдвяної сповіді, щоби приступити з відкритим серцем?
До сповіді у будь-який час слід готуватись за десятьма Божими заповідями. Пригадавши Божі настанови, тоді можемо приступати до сповіді. Сповідь – не покарання, а вияв Божої любові, який пробачає нам наші гріхи. Готуючись до різдвяної сповіді, ми очікуємо другий прихід Христа. Ми хочемо бути чистими і святими, а Тайна сповіді відкриває дорогу до Бога, який підготував нам місце. Приступаючи до цієї тайни, ми підтверджує нашу готовність піти до Господа. Якщо ми не приступаємо до сповіді, живемо у гріху.
-Отче, якщо людина весь рік не сповідалась, і вирішила приступити до цієї тайни перед Різдвом, як їй тоді сумлінно приготуватися до сповіді, щоби пригадати всі гріхи,бо однозначно тяжко пригадати проступки протягом року?
-Я все-таки наполягаю регулярно приступати до сповіді. Незалежно як часто ви сповідаєтесь, слід готуватись за Божими заповідями. Ці заповіді свого роду закон. У нашому храмі є пам’ятка перед сповіддю згідно з десятьма заповідями, яка тлумачить той чи інший закон. Вона допоможе підготуватись до іспиту сумління, й пригадати прогріхи через Божі закони.
-Люди нерідко запевняють, що вони не приступають до сповіді, бо не не вчинили важких гріхів, до прикладу, вбивства чи перелюбу. Як реагувати на це?
Мусимо розуміти, що усі люди грішні. Основою важкого гріха є накопичення маленьких гріхів. Ми накопичуємо прогріхи у своєму житті, які віддаляють нас від Бога. Так само із прибиранням в будинку: ми не чекаємо, коли накопичиться гора сміття, а вже тоді, коли на поверхнях покрилась пилюка, дбайливо збираю її. Скверне слово чи брехня, які вирвались з уст, погана думка або вчинок – усе дрібне на нашу думку – може віддаляти нас від Господа. Навіть з того дрібного “гріховного пилу” нам треба часто сповідатись, аби не втратити зв’язок з Богом.
-Не всі мають відвагу до кінця бути чесним на сповіді і свідомо не розповідають про гріхи, за які їм соромно. що порадите тим, які бояться і соромляться зізнатись у певних гріхах?
Гріх – це завжди сором. коли людина чинила гріх, вона не думала, що їй буде соромно за це. Так само на огляді у лікаря. Наша рана болить, але її важко відкрити й показати. Та для того, щоб її вилікувати, необхідно показати лікарю. Сповідь є тим моментом, коли потрібно визнати свій гріх і зізнатись про нього священнику. Тоді наші рани справді загоються. На сповіді ми висловлюємо свої гріхи, щоб розуміти, над чим працювати, щоб більше не допускати у своєму житті злих вчинків. священник – людина, яка має владу відпустити гріхи, та після сповіді люди намагаються це просто забути. Як священник, сповідаючи чимало людей за день, а потім спілкуюся з ними поза храмом, я не пам’ятаю, що вони розповідали. Це свідчить про Божу любов і його ласку прощення. Не потрібно боятись, бо Господь любить нас. нам важливо виявити свій гріх і більше його не чинити.
-Сповідь є завжди важлива. але впродовж пандемії люди дещо налякані і стурбовані. Наскільки зараз важливо приступати до таїнства Сповіді?
– У часі Великого посту люди завжди масово приступають до Сповіді. Бо розуміють, що паску їсти не можна із грішною душею. Як то свячена паска може опускатися у грішну душу, образно кажучи? Однак був карантин. І з міркувань безпеки Великодню Сповідь було відтерміновано. Але не може бути відтермінування Сповіді на невизначений термін. Якщо ми бачимо, що суспільство, країна живе майже повноцінним життям, люди працюють, можуть відвідувати різні установи: лікарні, розважальні центри. Чому ми не можемо користати із Таїнства Сповіді? Якщо ми заходимо у магазин, супермаркет, то поводимося обережно: вдягаємо захисну маску, використовуємо антисептик. Те саме можемо застосовувати і у храмі. Бо ми хвилюємося за себе, а також за ближніх. Якщо Сповідь завжди була у моєму житті завжди, то вона не може випасти. І найчастіше виступають за відмову від Сповіді у часі карантину ті, які до Сповіді раніше регулярно не ходили. Сповідь – це момент, коли ми можемо немовби стати Богородицею, пророками Ісуса Христа.
Розмовляла Юліана Лавриш, текст розшифрували Оксана Бабенко, Наталя Стареправо
Фото надані співрозмовником
Повязані записи
