Сьогодні ми вкотре читаємо розповідь про велике чудо, яке чинить Господь для незрячого чоловіка. Очевидно, що цей метод, який обрав Христос для зцілення, є для нас незрозумілий, а, можливо, і дивний. Як читаємо у євангельському уривку, Ісус із слини і землі робить таку певну грязь, намащує нею очі цього чоловіка, опісля чого, той вмився в Силоамській купелі і почав бачити. Через певний проміжок часу цей прозрілий чоловік каже: ««Вірую, Господи!» – і поклонився йому» (Ів.9,38).
Дорогі брати і сестри! Ця історія стосується кожного із нас. Адже земля, з якої була зроблена ця речовина, – це прообраз створення людини. У Книзі Буття ми читаємо про те, що людина створена з пороху земного. Але тут цікаво інше: а що символізує ця слина? А символізує вона не що інше, як поцілунок Бога до людини. З великою любов’ю і трепетом Господь творить кожного з нас. Господь, як Батько, ніжно пригортає свою дитину до себе і творить поцілунок. Він до кожного із нас має саме таке відношення. Але тут виникає питання: а чи маємо ми можливість зрозуміти і сказати: «Дякую Тобі, Боже! Вірую в Тебе».
Сьогодні, як ніколи, дуже важливо збагнути, що через нашу віру в Бога ми – незламні так, як наші захисники і захисниці. Їхня віра – це те, чим вони сьогодні живуть. Хочу сказати кілька слів про одного з наших офіцерів, який вже більше трьох місяців знаходиться там, на фронті. І саме сьогодні в нього День народження, і в його словах дуже часто звучить наступне: «Велика радість – це принести світло в життя іншої людини». Властиво, що саме сьогодні хотілося би, щоб ми з вами також відкрили свої очі на те, щоби свій зір звернути на інших. Часами нам важко пояснити певні події, знайти потрібні слова, але люблячий зір на свого ближнього і буття поруч, особливо в складних життєвих історіях, дуже сильно допомагає. У нашому досвіді війни є багато сліз, адже ми прощаємося з нашими Героями. Так, вони є різного віку, в них є сім’ї, батьки, але за ці роки війни ми помітили, що Бог діє. І дуже часто ми, як священики, не знаємо, як допомогти, але поряд знаходяться деякі люди, батьки наших захисників, які приходять до Бога, знаходячи зміст і сенс життя. Деякі батьки, втрачаючи єдиних синів, усиновлювали дітей. Таких ми маємо декілька сімей. І це наше бажання бути підтримкою для інших, вийти поза межі власних потреб – це велика радість. Нехай милосердний Господь допоможе нам всім, щоби ми, вертаючись додому, в тишині свого серця сказали: «Господи, вірую, і поклоняюся Тобі!». З Богом будь-який народ є непереможний. Сьогодні ми є з Богом. У нас є любов, а також прагнення миру, і перемоги. Нехай Бог усім нам допомагає.
о. Тарас Михальчук, настоятель Гарнізонного храму св. ап. Петра і Павла, Голова Центру військового капеланства Львівської Архиєпархії УГКЦ
Повязані записи
