«Ще поправді кажу вам, що коли б двоє з вас на землі погодились про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, станеться їм від Мого Отця, що на небі!
Бо де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, там Я серед них» (Мт. 18: 19-20), — такі слова читаємо у сьогоднішньому Євангелії. Сьогодні, невтомно просімо Всевишнього, щоб Він, подібно до апостолів, і на нас Зіслав Святого Духа. Нехай Він дарує нам мудрість, сповнює наші серця любов’ю до Бога і до ближнього, провадить наше життя дорогою спасіння.
Про те, як бути духовною людиною по-справжньому, та як Дух Святий повсякденно діє у нашому житті, розмірковує настоятель Гарнізонного храму св. ап. Петра і Павла, Голова Центру військового капеланства Львівської Архиєпархії УГКЦ отець Тарас Михальчук:
«Ми сьогодні святкуємо день Святого Духа. Справді, це є особливий день. По-справжньому духовна людина є та, яка наповнена Святим Духом, і через яку Він діє. І, безумовно, що Святе Причастя, Сповідь – це є місточок, який нас єднає з Богом. Але духовна людина — це та, яка має Дари Святого Духа. Вони можуть проявлятися кожного дня у нашому житті — це є любов, довготерпеливість, мужність і багато інших чинників, які дозволяють нам поводитися у цьому світі всупереч обставинам, не зраджуючи свого серця і свого сумління. Сьогодні, у особливий спосіб хотілося б, щоб ми розуміли, що Святий Дух, як Третя Особа Божа, – це є поцілунок Бога до нас, це є Утішитель, Який потішає, коли нам може бути непереливки у нашому житті.
Зачитаю роздуми одного із священиків, як Святий Дух кожного дня може проявлятися у нашому житті: «Хтось, хто є дійсно добрим чи доброю до іншої людини, від якої не має ані розуміння, ані вдячності. Хтось, хто мовчить, хоч міг би чи могла б себе захистити, адже несправедливо його чи її образили. Хтось, хто приймає послух і не тому, що він змушений, бо в іншому випадку міг би себе виправдати, але виключно через любов мовчить. Хтось, хто зрікається свого права та можливостей без слова вдячності та розуміння, бо, навіть, без відчуття внутрішнього задоволення. Хтось, хто смиренно приймає падіння в темряву смерті, але це тільки початок незбагненної обітниці. А може це військовий, який добровільно, головно мовчки іде на фронт, захищати чужих дітей, ризикуючи рідних своїх залишити сиротами. Це мати, яка знову і знову відкривається на нове життя, і ночами не досипаючи, турбуючись про немовлятко, кладе своє життя на жертовник заради більшої любові і довіри до Бога, як колись Авраам свого сина Ісаака, та згодом вона, не отримуючи навіть крихти подяки від своєї дитини, попри все-таки її безмежно любить. Ось батько, мужній батько, який цілковито забувши про себе, день і ніч важко працює, щоби забезпечити свою сім’ю. Ось, хто сумлінно працює для добра виключно інших, і не отримує за це винагороди. Хтось, хто просто знаходить сили, щоби врешті простити своєму ближньому. Хтось, хто безперервно дякує за все, хоча за людською логікою, він мав би щоденно нарікати, але він не нарікає, він щодня дякує. І, раптом, виникає бажання, можливо, пропустити когось просто без черги, подарувати якесь право комусь замість себе, вислухати, побути в тиші з цією людиною, тому що наче цілковито і до кінця розумієш свого ближнього». Я думаю, що у цих словах ми знайдемо себе також.
Хочу побажати, щоб ми, справді, були сповнені Духа Святого. Пам’ятаймо, що Господь є вірний нам завжди. Сьогодні, можливо так внутрішньо, нехай ніхто цього не почує, але постараймося сказати Богові, що ми також будемо Йому всеціло вірні, щодня і щомиті. І, коли нам важко по-людськи, будьте певні, що через Духа Святого ми зможемо любов’ю перемогти будь-які негаразди».
Підготували Юліана Лавриш, Андрій Мандрика
Фото – із Фейсбук-сторінки Гарнізонного храму св. ап. Петра і Павла
Повязані записи
