Продовжуючи роздумувати над постаттю великого Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Івана, ми з великим духовним трепетом читаємо сторінки Євангелія, де описується подія його славного народження. Ми бачимо, що батьки Івана – Захарій і Єлизавета були людьми досить похилого віку, і у них не було дітей. Але, не зважаючи на це, Бог повністю перемінює їхня життя, — у них народжується син, який у майбутньому стане великим пророком. Велике чудо, яке вчинив для них Господь, заставляє нас сьогодні задуматися над тим, щоб подолати свої внутрішні слабкості, врешті, подолати наші гріхи, які дуже часто стають причиною духовного падіння. Слова Ангела Господнього до Захарії: «Не бійся…», адресовані сьогодні і нам. «Не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя» (Лк. 1: 13), — каже Ангел. А чи почута Всевишнім наша молитва? Так, якщо ми, за прикладом Захарії і Єлизавети, живемо за Заповідями Божими і прикладаємо всі свої зусилля, щоб їх виконувати.
Про символізм сьогоднішнього свята розмірковує настоятель Гарнізонного храму св. ап. Петра і Павла, Голова Центру військового капеланства Львівської Архиєпархії УГКЦ отець Тарас Михальчук:
«Сьогодні ми відзначаємо свято Різдва Івана Хрестителя. Воно настільки близьке до кожного з нас, до нашої життєвої історії, що важко, навіть, собі уявити. Отже, Захарія і Єлизавета були старозавітніми людьми, які бездоганно виконували усі Божі Заповіді. Їхнє виконання потребувало дуже багатьох зусиль. Але ми бачимо, що в тамтешньому народі вони вважалися такими, які були нещасливі, бо були неплідні, але попри те, вони старалися зберегти свою вірність Богові.
І що відбувається у їхньому житті? В житті Захарії і Єлизавети, зрештою, як і у нашому житті, Господь вкотре доводить, що там, де людської сили недостатньо, — діє Божа сила. Ми читаємо, як Захарії з’являється Ангел, який промовив: «Не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і дружина твоя Єлизавета сина породить тобі, ти ж даси йому ймення Іван.
І він буде на радість та втіху тобі, і з його народження багато-хто втішаться» (Лк. 1: 13-14). А він, немовби, починає змагатися з Ангелом, кажучи: «Із чого пізнаю я це? Я ж старий, та й дружина моя вже похилого віку…» (Лк. 1: 18). На знак такої безпідставної боротьби його супроти Ангела, — Захарія стає німий до часу, поки не народиться його син Іван. Про це у Євангелії читаємо такі слова: «І замовкнеш ось ти, і говорити не зможеш аж до дня, коли станеться це, за те, що ти віри не йняв був словам моїм, які збудуться часу свого!» (Лк. 1: 20). Він переконається, що для Бога не має нічого неможливого.
Дуже часто ми з вами маємо свою внутрішню боротьбу і думаємо, що ми є внутрішньо безплідні, бо не можемо подолати той чи інший гріх. Ми боремося з ним, можливо часто ходимо до сповіді, але попри те нам час до часу хочеться опустити руки і сказати: «Та ні, це неможливо, я немічний чи немічна». Але Господь сьогодні, саме у цьому святі, в цій великій події для всієї Церкви хоче нам показати – ніколи не здаватися. Якщо людських сил не достатньо, Господь у Своєму милосерді завжди готовий це виправити і зробити так, щоб усе було по-Божому.
Сьогодні важливо пам’ятати, що Іван Хреститель у цьому світі став голосом Господнім. Він, немовби стелив дорогу Ісусу. Ми маємо стати тими воротами, через які інші люди будуть знаходити дорогу до Господа. Отож, пам’ятаймо, Божа Всемогутність завжди є настільки великою, що здатна подолати усі наші недоліки і гріхи. Ніколи не розчаровуймося. І вірність, яку Бог завжди засвідчує тим, хто Його шукає, – сьогодні звершується у цій величній події Різдва Івана Хрестителя».
Підготували Юліана Лавриш, Андрій Мандрика
Фото – із Фейсбук-сторінки Гарнізонного храму св. ап. Петра і Павла
Повязані записи
