Напередодні благодійного фестивалю “Святкуймо Воскресіння разом”, спілкуємося із засновником “Духовно-психологічної порадні”, священиком Донецького екзархату УГКЦ, о. Тихоном Кульбакою про те, як “вийти назустріч” ближньому, Богові та реальності, а не віртуальному простору.
Під час фестивалю “Святкуймо Воскресіння разом” , який відбудеться 5 травня у Шевченківському гаю, о. Тихон буде спікером інтелектуального майданчика. І тема “Вийди назустріч” стане наскрізною для спікерів та фестивалю загалом. Організовує подію БО “Фундація Духовного Відродження” ЛА УГКЦ. Всі залучені від квитків кошти,скерують на розвиток соціального служіння Церкви.
Якій темі буде присвячений Ваш виступ на цьогорічному фестивалі “Святкуймо Воскресіння разом”?
Тема буде “Вихід назустріч”. Будемо розважати як кожен з нас може вийти назустріч, назустріч собі, Богові,ближньому, цьому світу. Вважаю, що це дуже важлива тема і дуже цікава.
Фестиваль “Святкуймо Воскресіння разом” традиційно відбувається на Провідну неділю. Чому у часі свята потрібно вийти і поза рамки своїх родин, та зокрема “вийти назустріч” тим людям, які живуть з тобою в одному місті?
Людина – істота соціальна. Ми створені так, щоб жити у соціумі. Сам Господь, коли творив Адама, сказав: “Недобре чоловікові бути одному”. Тому створено для нього жінку. А не тільки спілкування з найближчим колом для нас важливе, але й спілкування у соціумі важливе. Спілкуючись, ми цей соціум і будуємо, це середовище, яке має вплив і на нас і на наших дітей і на майбутнє країни. Спілкуючись на таких майданчиках, ми будуємо громадянське (я дуже люблю це слово) суспільство і духовне суспільство. Що так потрібно для нас з Вами.
У сьогоденні ми левову частку життя проводимо у віртуальному світі і завдяки таким фестивалям можемо “вийти у реальність”, але іноді це буває важко. Декому більш затишно проводити час із гаджетами, а не з людьми.
Я розумію, що за такою формою поведінки стоять певні зранення. І я знаю багато таких людей, які наживо дуже обережно спілкуються, які дуже закриті, але при цьому у Фейсбуці така бурхлива діяльність, коментарі, аж занадто. Тобто це свідчить про те, що у людини відбуваються певні духовно-психологічні непрості процеси. Тому треба починати усвідомлювати, що щось тут не зовсім нормальне і не зовсім добре. І це мало би підштовхувати до питання: “А що зі мною?”, “А чи кофортно мені з цим?”, “ А що я можу робити, щоб виходити з цього стану?”. І зрештою такі локації, як фестиваль “Святкуймо Воскресіння разом” – це дуже комфортний спосіб долати страхи у спілкуванні, зранення, бо атмосфера дуже кофмортна, багато майданичків, сама локація дуже цікава, наповнення програми дуже цікава і для такої людини, яка можливо є інтровертом, чи зраненим, це може стати тим середовищем, де можна поволі розкриватися.
Атеїстам буде комфортно на такому фестивалі?
100% Чому ні? Я думаю, комфортно буде.Дуже багато мистецтва, креативних речей, які напряму, здавалося б, не корелюються з релігією. Природа, Шевченківський гай – та це ж взагалі краса. А там є й можливість знову ж таки для атеїстів є можливість по-інакшому подивитися на Бога через людей, які Богу довіряють і які у Бога вірять. Це також може бути цікаво.
Фестиваль відбувається через тиждень після Великодня. Як не втратити святкову радість через певний час? Як прийти на фестиваль із справді радісним настроєм?
Можна прийти на фестиваль у похмурому настрої, а от головне, з яким настроєм вийти з нього. Тому всі хто понурі – приходьте на фестиваль, там буде добре, насправді. Дійсно, іноді буває так, що ми наповнення радістю та спокоєм шукаємо ззовні. І щось зовнішнє може бути таким наповненням. Але насправді найголовніше – радість та спокій плекати у собі потягом цілого року, не тільки в цей Великодній період. Що може бути таким базовим фундаментом? Бог, Який є незмінний і сталий і я сам по собі, тобто факт мого існування. Зовнішні якісь фактори вони важливі, але не домінуючі. Бо Святе Письмо говорить: “Не надійтесь на князів, на людського сина, бо в ньому спасіння нема” (ПС. 145:3). Тобто шукати треба у чомусь такому, за що ти несеш відповідальність, або що є сталим, незмінним (окрім Бога у нас цього немає). Хоча наше суспільство так виховане, що ми шукаємо опору у чомусь зовнішньому, у речах які дочасні є, нетривкі, ненадійні, але можуть приносити певну радість, певне задоволення, але, на жаль, дуже тимчасово.
Як Ви вже відзначили, цьогорічний фестиваль буде присвячений зустрічі. Але головна зустріч у житті людини – це зустріч з Богом. Що потрібно для цієї зустрічі?
Зустріти Бога реально у своєму серці. Але є такі місця, де ця зустріч може відбутися дуже просто. Вірогідність цієї зустрічі є дуже великою і таких місць є дуже багато. Хоча я розумію, що ми зараз живемо у мультикультурному і поліконфесійному середовищі, і для багатьох людей храм вже не є таким особливим сакральним простором. І люди, які приходять у Шевченківський гай, часто дивляться на храми, які там є – не поглядом віруючої людини, а поглядом архітектурним, естетичним. Це треба враховувати, це нормально. Тобто, те, що фестиваль буде проходити не лише у храмі, але й довкола храму, якраз і є викликом і відповіддю на це. Дійсно, ми створюємо такі майданчики, такі локацїї,де може відбутися зустріч з Богом, через віруючих людей, через спілкування з людьми, які Бога знають. І це є не лише сакральний простір, не тільки храм. Хтось прийде у храм, але хтось прийде на якусь інакшу локацію, інакший простір – і там спілкуючись із вірянами ці питання про мої стосунки з Богом вони можуть виникнути. Зараз у нашому світі, та й не тільки у нашому світі,це можна прочитати у Новому і Старому Заповітах, ця зустріч з Богом може відбутися у дивний і дуже цікавий спосіб. Дія Святого Духа у нашій історії в особливий спосіб продовжується. І як Він готує ці зустрічі іноді буває дуже цікаво.
Джерело: Львівська пошта
Розмовляла Оксана Бабенко
Повязані записи
