Цьогорічні Різдвяні свята не схожі на попередні роки. У наших українських домівках, за святковими столами чимало порожніх місць. Війна не просто прочинила двері у наш дім, але ввійшла та поселилася у ньому. Та все ж народження Христа – весела звістка у житті кожного християнина, тому потрібно духовно підтримувати одне одного і ділитися цією радістю. Про підсумки минулого і пріоритети нового року, духовні виклики війни у житті кожного християнина, Церкви та держави говоримо із секретарем Львівсько-Сокальської єпархії УПЦ КП, митрофорним протоієреєм Володимиром Бачинським.
– Отче, ми переживаємо перші тижні нового року, та все ж не можемо забути події 2014 року. І цьогорічне Різдво не є схожим на інші. Після трагічних подій на Майдані та війни, що триває на Сході, чи змінилась, на вашу думку, духовна ментальність українців?
– Кожен рік, який дає Господь, є призначений для духовного вдосконалення людини; це є дар для нас принести щирі покаяння, наблизитись до Бога, стати Його дитиною. Це найважливіше, адже своє земне життя християнин має розглядати крізь призму власного спасіння. Події минулого року, безумовно, були страшним випробуванням. Знову-таки їх варто розглядати, як допуск Божий. Чому саме схід вибрано для цієї важкої місії? Мабуть, через те, що саме там був найбільший духовний занепад – і на рівні церковному, і на рівні особистості християнина. На мою думку, Господь хоче показати на прикладі цієї страшної війни, на що має спрямовувати свої прагнення людина. Якщо вона віддаляється від Бога, то втрачає свою людськість. Бо по-справжньому віруюча людина ніколи не візьме у руки зброю, не захопить чужі землі, не забере життя. Як тільки людина відходить від Бога на таку відстань, на якій стає підлеглою диявола, стає жорстокою, здатною на найгірші вчинки, бо без Бога, вона не зможе вийти з цього замкненого кола. Подія Різдва Христового – найкращий доказ цьому. Ісус Христос народився немовлям, прийшов на цю землю, бо людина сама не могла вирватися з гріха. Син Божий уподібнюється людині, щоб наблизити її до небесного Отця і повернути можливість вічного життя. Тому перемога – за Господом. Угрупування на сході, а саме ДНР і ЛНР, – це діти диявола і брехні, а отже вони будуть обов’язково переможеними.
– Знаю, що ви перебували у зоні АТО. Яким ви побачили український схід? Чи ця війна, яка триває сьогодні, містить тільки політичне забарвлення?
– Я перебував у зоні АТО всього чотири дні, але впродовж цього часу вдалося чимало побачити, були такі моменти, які запам’ятаю на все своє життя. Протягом свого перебування там мав можливість служити Богослужіння, а було навіть таке, що потрібно було відправитись на передову, адже попросили доставити хлопцям боєприпаси. Автомобіль, у якому ми їхали, був закладений патронами і гранатами, які у той момент на передову нікому було доставити. Був момент, який навічно залишиться мені у пам’яті. Я служив Божественну Літургію у Старобешево, 37 км від Донецька, у цей час це була крайня точка, де базувались українські батальйони. Владика Димитрій передав у подарунок нашим солдатам натільні хрестики. Після завершення Літургії я оголосив, що є такі подарунки, які кожен може собі взяти на захист і допомогу. І хлопці підходили, брали хрестики і один одному зав’язували їх на груди. Це мене найбільше вразило, оскільки то був прояв надзвичайно великої братерської любові, яку проявила війна з різноманітними означеннями. Там, на фронті, я побачив велику відданість наших військових – це справжні Герої. Гадаю, що наша українська волелюбність, – це ще один дар від Бога. Якщо сьогодні ми собі розмірковуємо, навіщо воювати за схід, адже там живуть люди, які мають зовсім інші ідеї та переконання? Можу сказати одне – Україну потрібно боронити там, де вона починається! Бо і Донецьк, і Львів – це наша Богом благословенна і Богом подарована земля. Революція Гідності ще раз це підкреслила.
Що ж стосується вашого запитання, чи може ця війна мати інше означення, тобто духовне, я наведу один приклад. Ми живемо і радіємо цим світом крізь призму нашої душі. Як тільки душа покине тіло, воно вмирає. Що таке держава? Це те ж тіло, а духовність – її душа і дух. Коли держава буде єдиною? Коли і дух буде єдиним, якщо його розділити, то відбудеться занепад. Тому наші вороги це прекрасно усвідомлюють. Тому події, які переживаємо, мають спрямувати українців до ідеї єдиної Помісної Церкви, яка згуртує націю і віруючих, буде фундаментом для державного розвитку.
– На Майдані ми також бачили, як Церкви та релігійні організації гуртувалися між собою, спільно молилися. Чи мають ці позитивні тенденції своє продовження? Наскільки вони можуть допомогти українцям вийти із стану депресії?
– З однієї сторони відповідь надто проста, з іншої – дуже складна. Держава є у депресії на різних рівнях, тому що утверджується одне гасло – «розділяй і володарюй». Допоки ми матимемо настільки строкате і розділене релігійне середовище, доти депресія буде тривати – у більш чи менш загостреній формі. Безумовно, Майдан і пережитий біль нас згуртували. У моменти, коли є видима загроза, сльози матері чи дружини, малих діток біля домовини батька, забувається все. Тому продовження діалогу можливе і потрібне, варто лише мати волю і бажання. Всі визнають, що є одна Пресвята Трійця, одна Божа Мати, якщо це все одне, то яка грішна людська рука це все розділяє? Тому ми маємо сьогодні знайти спільні для себе орієнтири – ми хочемо мати незалежну державу, жити з Богом не лише у небі, але і у земному житті. Тоді визначаємо те, що нас роз’єднує. Відкидаємо це все і прямуємо з Богом, Який і є дорогою правди. Потрібно виходити із пітьми, нав’язаної минулою історією, зрештою нашими ворогами. Україна, на жаль, завжди була в орбіті чиїхось бажань і зазіхань. Тому закликаю нас, українців, формувати єдину Церкву і єдину державу!
– Наскільки, на вашу думку, львівське екуменічне середовище може мати вплив на перебіг всеукраїнського діалогу?
– Дуже тішуся з того, що Львів і Львівщина пережили буремні роки кінця вісімдесятих і початку дев’яностих, коли брат воював проти сестри, коли під храмами стояв ОМОН. Сьогодні ми разом стаємо до молитви, подаємо одні одним руки. Історія – це минуле, його потрібно пам’ятати, але не треба ставити перед собою. Потрібно дивитися у майбутнє! Дуже добре, що маємо наразі позитивні тенденції у діалозі, їх треба розвивати і примножувати, бо любов будує. Тому львівське середовище насправді може відіграти велику роль у загальному українському релігійному просторі.
– А яким був минулий рік для Львівсько-Сокальської єпархії УПЦ КП? Що вдалося зробити, що не вдалося, які проекти перейшли у 2015 рік?
– Складне фінансове становище у державі також мало своє відображення в адміністративній єпархіальній роботі. Не всі проекти, які запропоновані нашим владикою, зреалізовані, та все ж вдалося чимало зробити. У минулому році ми завершили у єпархії будівництво і освятили кілька храмів. Так само чимало святинь сьогодні на певних етапах будівництва, тому бажаю, щоб у новому році це будівництво завершилось, і ми могли вже молитися у освячених храмах. Приємно, що духовенство і вірні відгукувалися на допомогу для наших військових. Наша єпархія, яка складається з 254 храмів, доставила у зону АТО 60 тонн гуманітарної допомоги, та надала у грошовому еквіваленті 2 400 000 грн. Так само намагалися допомагати інтернатам, зокрема готували подарунки дітям у день святого Миколая. Ми зберегли видання єпархіального журналу, працює надалі радіостудія «Град Лева», офіційний сайт. Також вдалося встановити у кафедральному соборі нову шопку і вертеп. Ідея, яка переходить у 2015 рік, – це наш великий проект, над яким працюємо вже чимало, проте війна знову-таки внесла свої корективи. Ми планували розпочати у 2015-ому будівництво кафедрального собору у Львові на Сихові, який буде великим православним центром для вірних західної України. Не хочу загадувати наперед, але наразі просимо Бога, щоб цю ініціативу вдалося реалізувати. Безумовно, рік був непростим, але Богом благословенним. Тому нема приводів для смутку, адже християнин не може бути песимістом.
– Отче, війна, яка сьогодні триває в Україні, принесла у наше суспільство чимало агресії, ненависті. Як повинні, на вашу думку поводити себе люди віри у цих випадках, особливо військовослужбовці та їхні родини? Як боротися з болем, тривогою і смутком, особливо у ці святкові і важливі для кожного християнина дні?
– Треба відмовитися від агресії, бо вона призводить до руїни. Безумовно, мені як священику важко сьогодні говорити на тлі цих нескінченних жертв про любов, але я переконаний, що це треба робити. Не потрібно судити одне одного, адже людський суд не замінить Божого. А ми, християни, віримо у Божий суд. Навіть якщо мій ближній стоїть зі зброєю по той бік барикади, маю бути до нього милосердним. Війна припиниться тоді, коли ми згадаємо Господні слова: «Блаженні миротворці, бо вони будуть помилувані». Тому нехай Господь судить. Не можна опускати рук, треба боронити свою землю! Якщо Господь допускає такі події, Він знає, навіщо все це. Тому маємо молитися за те, щоб перетворити ненависть на любов. Протягом минулого року і зараз під час кожного Богослужіння я молюся за загиблого у зоні АТО 21- річного десантника з Черлян. Я згадую похорон убієнного Андрія – біля домовини стоять батьки, які втратили єдиного сина. Мені було дуже важко знайти слів розради для них. Я сказав їм, що їхній син на небі з Богом, бо він виконав найбільшу заповідь – поклав життя за своїх друзів! Сьогодні, під час Різдвяних свят, непотрібно сумувати, варто згадати історію народження Христа. Коли Він народився, то Його також переслідували, проти Нього повстало ціле царство Ірода, яке погубило 14 тисяч віфлеємських дітей. Але зло зазнало програшу! Тому, як би нам не було важко, маємо позбутися суму, радіти з того, що Христос прийшов на цю землю! Не маємо боятися і тривожитись, адже ми відстоюємо те, що подарував Бог, – свою землю, тому перемога обов’язково буде! А кожен з нас може прикластись до цієї перемоги на власному місці, не треба собі ставити ціль врятувати всю Україну, потрібно починати з дрібниць, бути прикладом для інших. У нашому суспільстві є зразки цієї жертовності, зокрема волонтери, які не можуть спокійно спостерігати за подіями, а самі долучаються тим, чим можуть. І це не єдиний приклад. Наш народ – прекрасний, а Господь не може відвернутися від такого люду.
– Часто можна почути таку думку, що протягом минулого року і сьогодні ми молимося, але молитва не є дієвою, адже війна не припиняється. Отче, що можете сказати таким людям?
– Відповідь надзвичайно проста, варто лише пригадати Господні слова: «Просіть і дасться вам!» Для цього прохання нема обмежень у часі. Візьмімо приклад із життя – хворий пацієнт прийшов до лікаря. Тобто людина зробила перший крок – прийшла до лікарні. Навіть якщо вона сяде навпроти найкращого медика, але не скаже, що її турбує, може у тому кріслі і померти. Тому це пряма аналогія до наших відносин з Богом. Якщо ми не будемо з Ним розмовляти, бо молитва – це наше спілкування, то яку допомогу сподіваємось отримати? Оскільки ми знаємо про те, що Бог є нашим батьком, маємо бути відданими і терплячими дітьми, адже Він знає найкраще. Тому молитви ніколи нема забагато і замало, її потрібно постійно разом творити перед Богом. Чому разом? Велику силу має прохання кожної людини, проте там, де двоє чи троє збирають в ім’я Господнє, там і Бог серед них. А молитва і мури ламає!
– Не зважаючи на трагічні події в Україні, переживаємо радісні Різдвяні свята. Які слова духовної підтримки сьогодні важливо сказати не лише львів’янам, але і всім українцям, які вірять у свою державу і не перестають боротися?
– Вітаю всіх з Різдвом та новим роком! Бажаю всім щасливо дочекатися йорданської вечері. Нехай з нами буде постійне Боже благословення. Радіймо з того, що ми є Його діти і щиро вірмо, що Бог, Який є Любов, робить все для нашого щастя. Хоча інколи ми не розуміємо певних Його кроків, але не припиняємо довіряти, покладатися на Його волю. Бажаю гарної коляди, настрою і радості, більше піднімати свій погляд до неба, щоб було менше тривоги у серці. Господь переможе! Не хотілося б у ці святкові дні бачити в оселі тих, які сумують чи плачуть. Маємо бути щасливі і радісні, нехай Божа Мати тримає під своїм покровом, а новонароджений Ісус дарує нашій державі мир, любов, щастя і достаток.
Юліана Лавриш
Повязані записи
