Уявіть собі ситуацію, коли хлопець пропонує дівчині зустрічатися. Або ж навіть більше – пропонує їй вийти за нього заміж. Хлопець стає на коліна, простягає руку і каже: «Слухай, люблю тебе до безтями. Будь завжди зі мною». І ось сакральний момент – він очікує на відповідь. Очікує на те, а що ж дівчина скаже. І ось це очікування для нього трепетливе, а для дівчини – це також трепетливий момент. Так же само і у наших стосунках з Господом Богом. Він зробив перший крок у всьому. Бог нас створив, спас від нашої хвороби, яка називається смертю. Він заради нас помер. Зрештою, Господь дарував нам свого Духа, щоб ми жили життям вічним. Господь віддав нам своє Тіло і Кров, щоб ми мали з Ним єдність. Ну, і взагалі – зробив все. І зараз настає трепетливий момент: чи ми щось відповімо? Чи викажемо ми якусь взаємність? Це для Нього є трепетливий момент, бо Він стільки в нас «інвестував», що хоче мати якусь відповідь.
Що є відповіддю Богу? Відповідь Богу – це наша віра в Нього. Це найперше і найголовніше. Віра – це фундамент всього. Але що означає вірити у Бога? Чи це просто сказати: «Боже, я так в тебе вірю, дуже вірю». Ні… Слова – пусті. Бо, коли дівчина погодиться вийти заміж, але це відбудеться тільки на словах, а в житті вона покаже, що не хоче з цим хлопцем мати нічого спільного, тоді краще би вона мовчала, або ж відмовила. Бо це буде ударом по серцю того, хто цю пропозицію робив. Так же само і в стосунках з Господом Богом. Якщо ми кажемо: «Боже, я в тебе так вірю», але своїм життям показуємо, що нас цікавлять інші речі, аніж заповіді Божі чи Слово Боже. Нас це все не цікавить, бо в нас є свої пріоритети. Ну, тоді краще зразу відмовитися.
І ось маємо нагоду подумати над такими запитаннями: як я відповідаю на пропозицію Бога завжди бути разом? Якою є моя віра? Чи вона на словах, а чи в певних ритуалах? А чи вона проявляється в моєму буденному житті? Дехто ставиться до віри так, неначе це є певна така традиція, яка живе на окремому острові. Тобто на одному острові живе моя віра, а на іншому – моє життя. І інколи ці острови стикаються, зокрема по неділях, по великих святах. Але так в принципі моє життя проходить окремо, а віра в Бога – теж окремо. І я знаю, як жити правильно, але живу по-іншому. А має бути навпаки. Віра має стати фундаментом нашого життя. І я живу так, як вірю. Тоді ця віра стане реальністю. Тоді ця відповідь Богу буде справжньою. Я тоді скажу: «Боже, все своє життя я збудував на міцному камені віри. І на цьому камені я не боюся, що якісь шторми зламають мою будівлю, або ж диявол мене заведе туди, куди я би не хотів». Я знаю, що Господь – фундамент нашого життя. Я на цьому фундаменті стою і на ньому будую всі свої цінності, пріоритети, мрії і бажання. Але все це укріплено на вірі. Бажаю нам такої сильної віри. Бажаю віри абсолютно практичної, щоб ми змогли сказати Господу «так» на Його пропозицію вічного життя разом.
о. Володимир Битюга, Голова комісії у справах молоді Львівської Архиєпархії УГКЦ, духівник Українського Католицького Університету, сотрудник парафії святих мучениць Віри, Надії, Любові і їх матері Софії
За матеріалами відеоблогу на платформі Youtube
Повязані записи
