Отець Твардовський* казав, що в житті людини є дві великі дати: народження і смерть. Початок-кінець. Визначений час. Немає можливості вибрати. Вони приходять до нас ззовні, і смерть нагадує нам, що ми на землі лише мить.
«Час має таке ж значення як любов. Моє існування має сенс настільки, наскільки я люблю інших людей». Читаючи ці слова отця Яна, ми згадуємо фрагмент його найвідомішого вірша, який починається словами: «Поспішаймо любити людей, вони так швидко відходять, від них залишиться тільки взуття і мовчазний телефон» (в ориг. „Śpieszmy się kochać ludzi, tak szybko odchodzą, zostaną po nich buty i telefon głuchy”). Це найвідоміший фрагмент, цитований за різних обставин. Відомий в основному з похоронів та святкувань, пов’язаних з плином часу. Але священник писав його з думкою не про смерть, а про життя.
«Люди часто залишають нас вже тут, у своєму земному житті. Вони зіграли свою роль, і раптом ця, здавалося б, дуже важлива роль закінчилася».
З нами хтось є і раптом зникає. Йде без пояснень. Свій найвідоміший вірш він написав для поетеси Анни Каменської на початку 1970-х років, коли вона була жива. Померла вона раптово, в 1986 році.
Смерть духовно розбудила священника
Відхід (до вічності, ред.) був важливим елементом духовного розвитку отця Яна. Під час війни у нього було постійне відчуття катаклізму. Він боявся смерті. Ходив з нею під руку окупованими вулицями, сідав за стіл, лягав спати.
«Думка про смерть пробудила мене духовно і водночас віддалила мене від бажання створити дім» (1).
Після смерті залишається дух
Ті, хто відійшов у вічність і вже творить спільноту з Христом. Ми молимося за посередництвом тих, хто «помер в Ісусі» (пор. 1 Сол. 4, 16), і вони також постійно заступаються за нас перед Богом. Отець Твардовський вважав, що це неможливо, якщо хтось жив, був серед нас, любив нас, переживав за нас – і раптом став байдужим до нас.
«Це було б нелогічно». Він говорив, що як хтось помер – то значить щось з себе зняв. «Це ніби щось залишилося від нього. Померлого немає, але залишилася його оболонка. Це добре відображено в польському слові «złóki» (в укр. ми кажемо «рештки», «останки»). Щось було знято з людини, щоб залишилося щось інше».
«Можна відійти та все ж таки бути поруч»
Отець Ян мав «контакт» з людьми, які пішли з життя. Вони приходили до нього уві сні. Він був переконаний, що це спосіб для мертвих спілкуватися з живими. «Бог також відкрився уві сні». Він сказав, що мертві приходять до нього або серед ночі, або вранці, коли він прокидається. У цей другий раз він здатний згадати свій сон. Це було для нього доказом того, що померлий шукав з ним контакту.
«Для мене смерть не трагедія»
Так говорив класик, священник Ян. І додавав, що вмирання – це найважливіший вчинок людини. Це не якась втрата, несправедливість чи жорстокість. Він вірив, що якщо ми приберемо смерть із життя, залишиться велика порожнеча. Він прямо сказав, що померти — це робота, яку треба виконати. Суть полягає в тому, щоб заглибитися в смерть Ісуса. Це може допомогти вам підготуватися до відходу.
«Для мене смерть – це зустріч з Господом Богом. І початок нового життя». Також священник сказав, що не можна обдурити вмираючу людину. Вона знає, що йде, а її життя закінчується. Для невіруючої людини смерть — це трагедія, але християнин не повинен почуватися безпорадним. Допоможе довіра до Бога. Уповання, що відхід – це не кінець.
«Смерть — це знак того, що треба рухатися далі»
Відомо, що смерть суперечить інстинкту людського життя. Ми всі хочемо жити якомога довше. Наближається листопад, це місяць, коли ми найбільше відчуваємо відмирання. Нагадуємо собі, що рано чи пізно людина пройде через браму смерті – в інше життя. Проповідник писав про це (Екклезіаст 3, 2-3):
«Усьому свій час і всьому свій час під небом: час народжуватися і час помирати, час садити і час виривати посаджене, час убивати і час лікувати».
Тенденції сучасного світу: ЗМІ та весь модний наратив намагаються взагалі не говорити про смерть. Пандемія (та війна, ред.) це трохи змінили, але про неминучість відходу у вічність швидко забувають. Люди соромляться смерті. Про неї не говорять і про неї хочуть забути.
Отець Ян мав контакт з духами. Усі просили його про молитви. І не тільки живі. Ця історія трапилась у варшавському костелі Сестер Візиток, де він жив. Квартира, яку він займав до війни, належала подружній парі. Чоловік бив там дружину так, що втручалася поліція. Під час однієї з бійок жінка вбила агресивного чоловіка. Сталось так, що його дух став приходити до священника. «Це повторювалося неодноразово, і отець Твардовський мав безсонні ночі» (2). Зрештою дух пішов. А отець Твардовський завжди казав, що треба молитися за душі, які страждають у Чистилищі.
Автор: Катажина Камінська
Цитати, включені до тексту, взяті з книги «Тільки любов врятує» Мілени Кіндзюк, окрім (1) і (2) – джерело: «Священик парадокс», Магдалена Ґжебалковська.
*О.Ян Твардовський (народився 1 червня 1915 у Варшаві, помер там же 18 січня 2006 ) — римо-католицький священник, почесний прелат Його Святості, поет, представник сучасної релігійної поезії.
Також читайте: Свята Фаустина дізналась, що найбільше завдає страждань душам в Чистилищі
Повязані записи
