о. Ярема Савчук: «Прихід Ісуса Христа – це величезна революція у нашому духовному житті»

Дуже часто серед буденних перипетій, серед щоденних труднощів світу цього, ми інколи свідомо, інколи і ні забуваємо читати Святе Писання.  У ньому ми можемо знайти відповіді на всі свої життєві питання. Деколи це буває вкрай важко, оскільки читання Слова Божого вимагає від нас великого терпіння, смирення серця нашого і віри у спасіння в ньому.

Про те, якою важливою є глибока віра у Ісуса Христа, про найважливішу Його заповідь – любити Бога і один одного в контексті сьогоднішнього Євангелія, розмірковує сотрудник храму Всіх Святих Українського Народу отець Ярема Савчук.

 «Не настав ще Мій час»

У сьогоднішньому Євангелії від Івана читаємо про те, як брати Ісуса Христа запитували Його стосовно того, чи піде Він на свято у Єрусалимі, кажучи: «Піди звідси, і йди до Юдеї, щоб і учні Твої побачили вчинки Твої, що Ти робиш» (Ів. 7: 3). На що Ісус відповів їм: «Не настав ще Мій час, але завжди готовий час ваш» (Ів. 7: 6). Але далі читаємо у Євангелії: «Коли ж вийшли на свято брати Його, тоді й Сам Він пішов, не відкрито, але ніби потай» (Ів. 7: 10).

Чи могло би нам здатися, що Христос обманув своїх братів? Чи могло би таке бути? Такі думки походять від читання Святого Писання і брак розуміння перекладу з оригінальної мови, на якій було написано Святе Письмо. Бо передати атмосферу, передати дух часу, який був тоді, – дуже не просто. Це є проблема багатьох перекладів різних творів, що вже говорити про Святе Писання, коли тут не просто передається інформація, а передається Боже Послання, Боже Слово до людини.

І в контексті сьогоднішнього Святого Писання, коли Ісуса питали про те, чи Він піде на свято в Єрусалимі, — вони просили, щоб Він ішов, як Учитель, як публічна людина. На що Ісус Христос відповів, що не хоче до себе уваги, бо і так вже мав проблеми з єврейською старшиною. Він мав підготовити своїх учнів, побути з ними, повчити їх. Учитель не хотів провокувати євреїв, щоб вони Його схопили і ув’язнили. Ісус не хотів пришвидшувати те, що в кінцевому результаті і так сталося, — Його ув’язнення і смерть на хресті.

І тому Він пішов, немовби приватно на святкування до Єрусалиму. Ісус пішов туди як приватна особа. І в тому є проблема: Він нікого не обманув, Він не ішов публічно, не привертав до себе уваги, а поводив себе як звичайна, проста людина, яка прийшла поклонитися Богові.

«Бо не вірували в Нього навіть брати Його!»

Наступне складне місце у сьогоднішньому Святому Писанні – звернення до Нього братів. Вони просили, щоб Він ішов до Єрусалиму, провокували Христа. «Бо не вірували в Нього навіть брати Його!», як каже нам сьогоднішнє Євангеліє (Ів. 7: 5). Знову ж таки, для нас виникає питання: «Які брати могли бути у Ісуса Христа?» Ми знаємо, що Богородиця Діва є непорочно зачата, і Вона залишилася Дівою. Це для нас є наука Церкви, це велике розуміння всього того, що відбувалося, що Христос – Син Божий, Якого народила Пречиста Діва Марія. І знову ж таки, це питання труднощів перекладу: коли ми читаємо Святе Писання мовою оригіналу, там чітко йдеться про кузенів, про двоюрідних і троюрідних братів. Марія мала сестер, так само і Єлизавета була її сестрою. У часі Молебня до Богородиці ми читаємо, що Марія зустрічалася із Єлизаветою. Іван Хреститель був також родиною Ісуса Христа.

«Любіть один одного»

Ми не знаємо Божого промислу, Божого провидіння, але ми, християни, повинні розуміти, у кого ми віруємо. Дуже часто Святе Писання ми не читаємо, бо воно не є простим для розуміння. Але потрібно пам’ятати одну істину – Слово Боже кормить, і ми повинні Його слухати і читати, бо це велика напрямна у нашому житті. Це є підказка про те, як жити, чинити, поступати.

Ісус Христос сказав до нас: «Любіть один одного». І коли ми говоримо про Божі заповіді, про їх виконання — це так само заповідь, яка зводиться до одної — до любові Бога і ближнього. От і весь Закон, ось до чого нас закликає Христос. Якщо в нас не має любові, то для чого нам знати усе Святе Писання напам’ять, вміти гарно його пояснювати, — якщо ми не живемо тим Словом Божим, тією любов’ю. Якщо ми можемо гніватися на чоловіка чи дружину, не розмовляти із своїми батьками, бути у сварці із своїм братом чи сестрою, — тоді для чого ми тоді ходимо до Церкви, приступаємо до Таїнства Сповіді і Причастя, якщо ми не можемо із всіма вищепереліченими примиритися.

Коли ми говоримо про Божу любов, то для неї немає меж. І якщо ми хочемо бути досконалими, якщо ми хочемо із чистим серцем стати перед Богом на Суді, — ми маємо плекати любов, будувати її, бо в протилежному випадку ми будемо подібними на фарисеїв, які вміли гарно говорити, які знали Закон Божий, але тої любові не мали, і за це Ісус Христос їх критикував.

Прихід Ісуса Христа – це величезна революція у нашому духовному житті

Прихід Ісуса Христа – це величезна революція у нашому духовному житті, це переміна понять. Господь хоче не жертви ягнятка за наші гріхи, а хоче нашого серця. Коли ми говоримо про відносини з Богом, то ми не можемо від Нього відкуплятися свічками, пожертвами і т. д. Ми можемо тільки відкупитися щирим покаянням, щирим перепрошенням Бога. І мало того, коли ми кажемо: «Боже, прости мені», — повинні усвідомлювати те, що ми маємо ще і інше на меті: виправитися, змінитися, стати кращими, бо інакше це все – просто театр абсурду. Адже Церква – це не театр, де ми споглядаємо на красиві ікони і нам тут так легко, мирно, спокійно. Цього замало — треба цей мир і спокій, який ми отримуємо тут на молитві, нести у світ: до своєї сім’ї; до своєї роботи; до своїх сусідів; до своєї родини. Оце все тоді має сенс. Це те, що буде колись свідчити за нас перед Богом.

Підготували Юліана Лавриш, Андрій Мандрика

Фото – із Фейсбук-сторінки Храму Всіх Святих Українського Народу