Я хотів би з Вами поділитися моїми роздумами над однією дуже небезпечною спокусою, у яку вже почав впадати і мабуть буде продовжувати впадати український народ. Про яку саме спокусу іде мова? Перед тим, як перейти до суті справи,хочу дещо пригадати Вам із нашої недавньої історії. Як Ви пригадуєте, коли починався Майдан, який опісля переріс у Революцію Гідності, він мав 2 етапи. Перший етап був тоді, коли горстка людей під впливом політичних вождів зібралася біля Українського Дому. Той Майдан, який отримав назву Євромайдан був таким, як би ми назвали, дуже світським. Я пригадую, коли один священик вийшов і хотів промовити якусь молитву, чи сказати якесь слово, то він отримав дуже несхвальні відгуки і деякі почали його обсвистувати.
Але друга частина Майдану була саме тоді, коли під стелою побили дітей. Побили дітей і цей злочин, нелюдяний, спровокував хвилю протестів. Люди вийшли на Майдани, і тоді саме там, біля стели, згодом, священики поставили каплицю -намет. І той намет відігравав дуже важливу роль у історії Майдану. Мабуть, про нього треба буде окремо колись писати. Але він був уособленням того видимим, що з нами є Бог, Божа рука нас провадить. Я пригадую в той час друкувалося дуже багато прапорців, на яких було написано: “З нами Бог”. І я переконаний, що ця віра не була про те, що Він там десь далеко,а що Він є з нами. І попри те, що звідусіль нам чикає небезпека, це допомогло нам побороти дуже багато викликів. Я думаю, що на той час, коли розпочинався Майдан, коли він переріс у криваві події, які забрали життя Небесної Сотні, а опісля війну з Росією – багато народів дивилися на нас, як на якихось неадекватів. Чому? Бо усі у світі бояться говорити з Росією, я вже не говорю, провадити війну з такою величезною потугою.
Я пригадую, як мені італійці свого часу говорили: “Що там українці розпочали війну? Вони абсолютно нічого не осягнуть, не виграють”. Але ми не тільки виграли, ми об’єдналися, в тяжких обставинах і ми цю війну виграємо. Але стається одна річ, про яку я як священик, мовчати не можу.
На моє переконання, наш народ, так само як і колись народ, що мандрував з неволі, почав сумніватися у тому, чи з ним є Бог. Це не тільки прикмета наша. Коли Ви відкриєте Книгу Виходу і почитаєте, як нарід ізраїльський мандрував з неволі, то там говориться зокрема і про славний момент, коли народу забракло води і вони почали нарікати на Мойсея. І ось послухайте той фрагмент зі Старого Завіту: “І сварився народ з Мойсеєм і казав: “Дай нам води, і ми будемо пити”. А Мойсей сказав: “Чого Ви сваритеся зі мною? Навіщо випробовуєте Бога?”. І більше того, там говориться про те, що Мойсей пішов до Господа з плачем, із зітханням. І Бог сказав йому взяти палицю і вдарити об скелю і з тої скелі потече вода. І хто уважно читає Книги Старого Завіту, то знає, що саме тоді Мойсей засумнівався, коли вдаряв палицею об цю гору. Не тому, що сумнівався у Божому Милосерді, а тому, що сумнівався, що Боже Милосердя буде аж таке велике, що простить народові стільки нарікань.А вони вже ось -ось знаходилися біля Обіцяної Землі. І саме через той сумнів, Мойсей не увійшов в Обіцяну Землю. Але що цікаво, що там де вони почали сваритися з Мойсеєм про воду, то вони випробовували Бога. І автор біблійний розповідає, як вони випробовували Бога. Вони казали: “Чи є Бог серед нас? Чи нема?”. На моє переконання, наш нарід, зараз стоїть зараз стоїть перед такою самою величезною спокусою. Чи є Бог, чи нема? Адже якщо нема Бога серед нас, то треба брати все у свої руки, вирішувати все на власний лад. Духовні цінності стають тоді мізерними, непотрібними. Повага, прощення, милосердя,солідарність, стають просто такими з яких нарід починає сміятися. Колись славний Каменяр Франко, пишучи поему “Мойсей”, спробував окреслити ситуацію Мойсея, котрий вже на старості літ знаходиться. Коли він вже ось-ось допроваджує нарід до обіцяної землі, а йому лунають різні закиди.
Мені здається, що слова Франка сьогодні є дуже актуальними і для нашого народу. Наш народ змучився не через те, що триває війна, а через те, що він перестав вірити у те, що Бог його провадить. І ось це головна проблема, – брак віри. Що породжує брак віри? Брак віри породжує величезну самотність людини. Вона чується тоді ніким не зрозумілою, і поринає у різні манівці. То думає, що її сила є у ній самій. То пробує все спихати на сміх. А то казати, що все, що було дотепер є даремним. Коли ми хочемо перемогти у війні з агресором, то нам потрібно озброїтися крім зброї, великої американської, європейської, зброєю, яка називається віра у Бога. Без віри у Бога, ми ніколи не переможемо,але віра у Бога полягає не у тому, щоб визнати, що Бог існує, а у тому, що Бог нас провадить. А у тому, що Бог нас провадить, сумніватися, думаю, непотрібно. Уявімо собі, що ми 5 років воюємо з агресором, якого боїться цілий світ, і ми не здаємося. І саме у цей момент, слід нам об’єднатися у вірі, скріпитися вірою, не переставати молитися, на Бога надіятися. Тому що віра – це не є суцільний успіх, віра – це є мандрівка за голосом Божим. І ми будемо найбільш нещасним поколінням, коли зрадимо наших прадідів. Коли зрадимо Січових Стрільців, Воїнів УПА, Небесну Сотню, і наших воїнів. Віру у те, що Бог є з нами. Це найголовніша зброя, якою ми переможемо.
Тому закликаю друзів всіх, окрилитися вірою. Але для того, кому віри бракує, і хто хоче її підняти, я рекомендую здобути український прапор і написати на ньому: ” З нами Бог”. І кожного дня, стаючи до молитви, дякуючи Богові за прожитий день, чи просячи Божого благословення на наступний, кажімо: “Боже, дякую Тобі, що Ти зі мною”. Бо Бог мандрує разом з нами, Божа рука нас провадить і ми будемо сліпцями, коли її не зауважимо.
Я вирішив саме цю тему порушити, бо мені здається, що ми стали перед небезпекою великої спокуси – це є сумніви у тому, що з нами Бог. Нехай, цей диявольський хід не перекреслить нам усіх досягнень. Я вірю у те, що ми мудрий народ. І я знаю, що Бог нас провадить. Це не означає, що ми нічого не повинні робити. Ми повинні об’єднуватися, не спати, не дрімати, але одночасно завжди провідною думкою щодення мусить бути таке: “Бог є зі мною”. І це не є психологічне самонавіювання . Це мусить бути усвідомлена віра, бо кров наших Героїв вже є першим доказом того, що наш нарід провадить Бог, бо дає нам людей, які здатні віддати найбільше, найцінніше задля вищих цілей – своє власне життя. Чи ж наші Герої не є доказом того, що з нами Бог? То ми є циніки. Бо брак віри провадить до цинізму. Тому просімо Бога, щоб дав нам віру.
Повязані записи
