КІЛЬКА ШТРИХІВ ДО ПОРТРЕТУ ВЛАДИКИ ЮЛІАНА ВОРОНОВСЬКОГО від студитів
Сьогодні минає 7 річниця від дня переставлення до вічності Преосвященного владики Юліана Вороновського. Час тепер біжить швидко, а тому у цей день його згадують в першу чергу ті, які мали щастя бути наочними свідками його життя і його служіння.
Минулого року стараннями колишнього канцлера Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ о. Тараса Гарасимчука вийшла друком книга-альбом присвячена постаті цього справді святого архієрея – тихого молільника за Український Народ і Христову Церкву. У ній зібрані спогади різних людей, які чи то співпрацювали з владикою Юліаном, чи то зустрічалися з ним або у житті яких він залишив видимий слід віри. Тому тим, хто не бачив, але чув про владику Юліана, ця книга стане дуже помічною.
Проте, є ще багато спогадів, які в той чи інший період виринають у пам’яті. Зрештою, кожне людське життя тут на землі – це незакінчена розповідь або недоспівана пісня. Вона звучить гучніше чи тихіше, в залежності від того, як пам’ять людська згадує ту чи іншу людину, що переставилася на той, такий незнаний і дуже загадковий для нас, світ.
Серед тих живих свідків життя владики Юліана Вороновського є і монахи студити. До сих пір при різних нагодах у спілкуванні вони згадують смішні та поважні історії з його життя. Про деякі з них хотів би у цей день згадати і тим самим докинути кілька штрихів до портрету владики Юліана.
1) Брат отця Василя Вороновського
Брати Вороновські – то окрема сторінка історії Студитів у підпіллі і в часи свободи. Саме вони, які були сформовані у молодечому віці на реколекційних науках Отців Редемптористів, вступили у підпіллі до Студитів, відкрили у цьому чернечому інституті можливість реалізації місійного покликання. Донині владика Йосиф Мілян і отець Севастіян Дмитрух стверджують, що вони виховувалися на прикладі отця Василя Вороновського, який приїздив у підпіллі до їхнього села Добряни.
Отець Василь Вороновський був старший за владику Юліана, але, правди ради, був більш відомим за брата єпископа. Про це неодноразово згадував сам отець Василь у властивій йому манері. Саме ось ця його загальна впізнаваність у підпіллі стала причиною того, що він відмовився від єпископства і відразу на своє місце запропонував на єпископа «свого брата Юрка», якого дуже любив. Тому й не дивно, що люди, які знали їх обох, коли мова заходила про владику Юліана, говорили про нього часто як про «брата отця Василя». А він з того дуже тішився.
Серед монахів студитів до сих кружляють смішні історії з їхніх відносин. Для прикладу, одного разу вони обоє служили Літургію. Владика Юліан з властивим йому строгим поглядом, звернув увагу, що отець Василь приступив до Літургії без служебника, бо, мовляв, все знає напам`ять. Отець Василь часто по-дитячому любив похвалитися, що він Літургію знає напам`ять. Владика кілька разів повторив: «Василю, візьми служебник!», але у відповідь почув те саме: «Отже, я знаю напам`ять».
Але в часі Літургії щось не так пішло. Коли до отця Василя дійшла черга брати ектенію, він забув текст і відразу каже до владики: «Отже, дайте служебник!» На це почув строгу відповідь: «Ти знаєш напам’ять!» І так не дав йому служебника, бажаючи провчити рідного брата, щоб той молився з літургійною книжкою в руках.
Та той ніколи не ображався на владику, а навпаки переживав за нього, молився, їздив в гості. Він жив своїм братом Юрком єпископом, а той з черги жив братом Василем. Вони один одного доповнювали, а свідомість того, що вони обоє тримаються разом як браття, підтримувала їх при житті і надихала.
2) Архимандрит Студитів
У житті владики Юліана монашество займало чільне місце. Здається, що, навіть ставши єпископом, він не перестав бути монахом студитом. Зрештою, саме його бажання після відходу на пенсію повернутися назад до монастиря свідчить саме про це.
Але його ідеал монашества не був таким, яким ми про нього читаємо у аскетичних старохристиянських творах. У його ідеалі монах студит – це той, який вірно зберігає церковне правило, є патріотом Українського народу та молиться за нього, а щонайголовніше – він повинен в усьому взоруватися на братів Андрея і Климентія Шептицьких. Саме ось це останнє – спадщина Шептицьких – у його свідомості як монаха студита було серцевиною.
Він при кожній нагоді намагався це підкреслити, а коли говорив про Андрея чи Климентія Шептицьких, то на його очах з’являлися сльози. Зрештою, якщо спробувати поглянути на історію Студитів, то не можна не зауважити, що якщо перед війною Студитів відродили і провадили брати Шептицькі, то у часи переслідування цю естафету перейняли брати Вороновські. Але ці останні у всьому взорувалися на перших.
І ось, коли Українська Греко-Католицька Церква виходила з підпілля блаженної пам`яті тоді ще архимандрит Любомир Гузар запропонував Патріарху Івану Мирославу кардиналу Любачівському піднести владику Юліана до гідності титулярного архимандрита Студитів. Приїхавши з Риму, він радів у своїй простоті і наївності як дитина, кажучи усім, що він тепер на тій самій дорозі, що і архимандрит Климентій Шептицький.
Якщо спробувати співставити братів Шептицьких і братів Вороновських, то можна зауважити певну аналогію. Отець Климентій завжди любив бути у тіні свого брата митрополита Андрея. І ця його риса стала причиною того, що нам доведеться ще протягом багатьох років відкривати велич його постаті. Владика Юліан, хоч і був єпископом, то полюбляв перебувати у тіні свого рідного брата отця Василя.
Так само як отець Климентій похоронив свого рідного брата Андрея, а через 7 років у 1951 році сам переставився до вічності, так само і владика Юліан, похоронивши свого рідного брата Василя у 2010 році через 7 років сам повернувся до дому Небесного Отця, з великим бажанням зустріти його там якнайшвидше. Таким чином він, навіть в цьому трохи містичному і до кінця незбагненному, він уподібнився до отця Климентія Шептицького.
3) Добродушна людина
Сьогодні у різних церковних і світських колах часто згадуваним є бажання блаженного Любомира «бути людиною». Це вислів тепер аналізують під різними оглядами. Навіть на футболках молодих людей, вигляд яких не є зовсім таким як належить християнському етикету, можна побачити знимку блаженішого Любомира з написом: «Хочу бути людиною».
Нещодавно в часі всецерковної прощі монашества УГКЦ до Вінниці, владика Йосиф Мілян, студит духом і тілом, пригадав зустріч блаженнішого Любомира з монахами студитами в Уневі. Сама тоді блаженніший говорив про людяність у контексті монашества. У вирі дискусій над тим, наскільки строгим повинно бути студійське монашество, блаженніший Любомир усім нам ревним і завзятим сказав слова, які ми пам’ятаємо до сих пір: «Не може бути добрим монахом той, хто не є доброю людиною».
Ці слова пригадуються мені сьогодні, у річницю смерті владики Юліана Вороновського, якось по-особливому. Бо він справді був уособленням тих слів, які говорив блаженніший Любомир. Згадати хоча б його оте ласкаве «Дитинцю!», з яким він звертався до кожного, хто приходив до нього за розрадою чи порадою. Здається, що ці його слова виходили з його нутра, бо він сам жив тією свідомістю, що усі ми Діти Божі.
Пригадую розповідь наших монахів про владику Юліана, коли він став ректором Львівської Духовної Семінарії Святого Духа, яка тільки відроджувала свою діяльність на базі піонерського табору у Рудному. Якось перед брамою Семінарії, до одного з наших монахів підбіг якийсь хлопець-циган з наївним, як на той час, проханням: «Вуйку, дайте закурити». А монахи є монахами, без гумору жити не можуть.
Так ось, той монах, показує пальцем на владику Юліана, який розмовляв у той час з якимось поважними гостями на вулиці у всьому монашому вбранні з єпископським посохом і клобуком на голові. І каже: «Іди попросив у того вуйка». Циганчук радо побіг до владики з тим же проханням: «Вуйку, дайте закурити». А владика Юліан, замість того, щоб малого поставити на місце, у відповідь також по-дитячому відповів: «Дитинцю, та я не курю!» Циганчук побіг дальше, монахи заходяться сміхом, а владика у своїй добродушності і простоті навіть не зауважив всього, що насправді сталося.
Сьогодні студитам дуже бракує братів Вороновських. Здається, що їхнє слово і досвід сьогодні як ніколи на часі. Але Бог знає краще – вони обоє в небі моляться за Україну, Церкву, а також Студитів, якими жили до кінця днів своїх.
Не написав би я цих споминів, якби не владика Йосиф Мілян, який передзвонив мені сьогодні і сказати, що не личить оминути увагою справді цю величну постать студійського чернецтва, яким був владика Юліан Вороновський. За натхнення та ідею висловлюю велику вдячність владиці Йосифу!
Підготував Синкел у справах монашества Львівської Архиєпархії УГКЦ єрм. Юстин (Бойко)
Повязані записи
