Поговоримо про цікавість. Цікавість буває подвійна: святий Тома Аквінський говорив про те, що цікавість буває добра і буває зла. Цікавість є доброю тоді, коли людина справді цікавиться багатьма речами, які торкають її майбутнього, як зробити майбутнє кращим. Але у Божому розумінні, цікавість є чеснотою тоді, коли людина цікавиться своїм спасінням: як спастися, осягнути життя вічне, жити з Богом. Цікавість свідчить про те, ким ми є насправді. Хочете почути ким людина є, запитайте чим вона цікавиться. Цікавість треба відрізняти від пліткарства. Бо пліткарство це є таке розмовляння про все і про ніщо для того, щоби провести будь-як час. Цікавість – це ставити собі питання на яке я не знаю відповіді. І очевидно, коли говоримо про цікавість Закхея – вона не була високопарною, а була людською. Він хотів побачити Ісуса. Хто він такий? І цікавість вказує нам на те, ким ми є, а також вказує нам на напрямок нашого життя, куди ми хочемо рухатися. І цікавість буває злою. Хто читає українські прислів’я, той знає, що цікавість – це перша дорога до пекла. Або, наприклад, цікавій Варварі на базарі носа відірвали. Або: “цікаві швидко старіють”. Хочете – можете поглянути у книги прислів’їв українських. Але на прикладі Закхея бачимо, що цікавість буває добра, треба собі просто задати слушне питання. Бо деколи у житті буває так, що від слушно заданого питання залежить все твоє життя. От людина ходить, працює і у певний момент приходить питання: “А для чого?”.І це питання змінює цілковито її життя.
Я хотів би Вам розповісти про одного з наших монахів, у січні ми споминали ювілей його смерті. Отець Герман Будзінський. Отець Герман Будзінський, знаючи російську мову, їхав перекладачем у групі для того, щоби перекладати всі переговори з проводом Радянського союзу. Але хочу розповісти кілька слів про його покликання. З розповідей старих монахів, він насправді не хотів бути монахом. Він був бізнесменом, ми би сьогодні сказали. І він поїхав на Волинь, провадив справи і у певний момент вподобав собі одну дівчину вродливу, очевидно не будучи ще монахом. Але справа у тому, що та дівчина була дочкою священика православного у Володимирі-Волинському. А він греко-католик, очевидно, батько тієї дівчини ніколи б не погодився, щоб та дівчина взяла шлюб у греко-католицькій Церкві. Але він її страшенно любив. І він вирішив, як би то не було, сказати, шо він православний. Це були часи передвоєнні. І ось відбувається шлюб, урочисто у кафедральному соборі, батько тої дівчини дає шлюб. Вона знала, що хлопець греко-католик. Але любов перемагає все, а радше закоханість. І вони знаючи всю правду, їдуть до Блаженного Миколая Чарнецького все розповідають, і він приймає їхнє немовби оце визнання віри перед католицьким єпископом.Вони повертаються, напевно мали плани, але до двох тижнів вона помирає. Вони не встигли навіть зробити перші кроки до своєї мрії. І о. Герман Будзінський, Григорій, займається різними справами і він просто вирішив ту тугу свою якось перебороти і просто прийшов до монастиря,хотів там віднайти якийсь спокій. Не думав вступати. І йому настільки сподобався монастир, що він вступає до монастиря, направляється потім Архимандритом Климентієм на студії до Риму. Прекрасний студент, знає кілька мов і очевидно з початком війни він повертається в Україну, він у складі був переговорної групи перекладачем. Очевидно, через це він не міг піти у підпілля. Він писав Радянській владі листи про те, що вона незаконно ліквідувала УГКЦ. Він доостанього боровся за правду. Він відсидів у концтаборах. І коли запитати, що його привело до монастиря – цікавість. Цікавість була людська – як мені знайти вихід у житті. І ось та цікавість людська його практично врятувала. Але він міг піти на той час до шинку, напитися, до друзів. Друзі би йому сказали: “Слухай, Григорій, та не переживай, іншу знайдеш”. Він міг взагалі понівечити своє життя. Але він практично знайшов властиве місце, властиву людину. Він не знайшов відповіді,шукав відповіді, але потрапив у властиве місце, у властивий час , знайшов людей, які його змінили, а точніше Бог його змінив. І таких історій можна знайти дуже багато. Але найголовніше цікавитися. І коли говорити про цікавість, то всіх заохочую сьогодні запалитися чеснотою цікавості. Ми повинні горіти. Питати себе: “А що там є після смерті?”. Як так, що людина, яка була молодою, красивою, щасливою помирає – де її почуття,де любов, де те все, що вона робила, де слава? Ці питання є добрі. Слід горіти цією чеснотою цікавості, бо нею горів саме Закхей. “Хто то Ісус?”, “Що він за один, що оздоровлює?”.
По-суті людством рухає цікавість, добра цікавість, але цікавість, як я вже згадував, може бути добра. Вона приносить людству щастя, почуття сенсу життя, любов, милосердя. Людство шукає постійно відповіді на питання: “Що там є?”. Людство постійно посилає знаки у космос, щоб дізнатися що там є. Але є інша цікавість. Хтось цікавиться як би знищити сусіда, знищити ближнього. Зрештою Закхей також цього досвідчив. Усі, коли Ісус пішов до нього на гостину, почали казати: “Як? До чоловіка грішника?”.
Зла цікавість не провадить до пекла, а творить з людського життя пекло. Але цікавість як чеснота, не дає людині старіти. Пригадую отця Блажийовського, який хотів на схилі літ ще їхати на місії на Казахстану. Людина, запалена цікавістю, справді живе, але та цікавість мусить бути справді чеснотою. Цікавмося, і неодмінно Бог до нас промовить. Поцікавмося Церквою, життям Вічним, історією, нашим родом, а хто був моїм родичем у XV столітті? Поцікавмося долею старших людей, бабць, які колись теж дівчатами були, мали свої мрії. Поцікавмося, а чому наш сусід нас ненавидить, може він нас не розуміє? Поцікавмося взагалі для чого ми живемо на цій землі? І може це питання стане переломним у нашому житті.
Повязані записи
