Перша серія серіалу «Отець Браун», проекту “ВВС One”, була презентована світові 14 січня 2013 року. Станом на сьогодні режисери працюють вже над 6 сезоном історій про священика-детектива.
Варто зазначити, що сценарій розповіді базований на детективних історіях англійського письменника Ґ.К.Честертона. Отець Браун – католицький священик з окулярами, крислатим капелюхом та великою парасолею. Його візитівка – це підрясник, у якому впізнають отця і на світських прийомах, і на благодійних вечорах, і просто на громадських зустрічах. Основою для створення персонажа став образ отця Джона о’Конора (1870–1952), бредфордського священика, який вплинув на те, що Гілберт Честертон став католиком. Їхні стосунки отець о’Коннор описав у книжці «Отець Браун про Честертона» (1937).
Уперше отець Браун з’являється в оповіданні «Валентин і дивні сліди» (англ. «Valentin Follows a Curious Trail»), опублікованому 23 червня 1910 року в американському тижневику «Saturday Evening Post». Згодом, в інших публікаціях, зокрема, це оповідання з’являлося з назвою «Блакитний хрест».
Важливо, що отець Браун постав як цікавий персонаж детективного штибу у літературній журналістиці. Г.К. Честертон написав 51 оповідання про пригоди отця Брауна, вони вийшли п’ятьма збірками. Крім цього, о.Браун став героєм оповідання «Донінґтонська справа» (англ. The Donnington Affair) сера Макса Пембертона, який написав першу частину історії (вийшла друком у маловідомому журналі «The Premier») та запропонував письменникам, які працювали в детективному жанрі, у тому числі й Честертону, спробувати розгадати таємницю описаного вбивства. Версія розгадки Честертона і о.Брауна з’явилася в листопадовому числі журналу. Вдруге її було опубліковано в «Честертонському огляді» (зима 1981) та в книжці «Тринадцять детективів».
Варто зазначити, що оповідання Честертона про пригоди отця Брауна є і в українському перекладі видавництва «Свічадо»: «Хрест із сапфірами» (2009); «Таємниці аристрократів» (2010), «Небесна стріла» (2010); «Дзеркало судді» (2012).
Серіал «Отець Браун» лише частково базований на оповіданнях Г.К. Честертона, проте, на мій погляд, він дуже корисний для духовенства, адже представляє модель комунікабельного священика, який через систему діалогів розкриває таємниці злочинів і приводить своїх співбесідників до Бога. Такого собі Сократа у підряснику, що у сповідальниці-в’язничній камері дошукується до закапелків людської душі. По той бік сповіді – невинно засуджені, затяті вбивці, кривдники, злодії і просто зранені люди. Отець Браун представляє собою священика, який може згуртувати парафію внутрішньо і зовнішньо. Адже часто він не розкриває таємниць злочинів самотужки, а за допомогою своєї «команди»: парафіяльного секретаря місіс Маккартні, світських дам – леді Фелісії Монтегю чи Пенелопи (Банті) Уіндермір, водія Сідні Картера. Отець Браун завжди стає на сторону справедливих рішень, дискутуючи із інспеторами поліції, які, м’яко кажучи, не люблять конкурента у рясі. Священик відзначається освіченістю, але водночас простотою у спілкуванні. Він заохочує парафіян відвідувати щонедільну месу, не насильно змушуючи, але через творення активного життя парафії чи просто пропонуючи роботу у храмі тим, хто найбільше її потребує на цей час.
Режисери серіалу представляють отця Брауна як духовну особу, що перебуває поза бюрократичністю Церкви. Священика не надто любить місцевий єпископ, вказуючи на те, що отець не займається душпастирською місією, а бавиться у детектива. Проте отець Браун, який більше надає перевагу розслідуванню вбивств, ніж єпархіальним зборам, виявляє себе дипломатом у діалогах з архипастирем, переконуючи його робити те, що необхідно, навіть, якщо це виглядає на перший погляд смішно і некоректно. У цьому випадку священик представляє собою цікавого комунікатора, який вдало налагоджує і внутрішнє, і зовнішнє спілкування.
Персонажем, який наскрізно мандрує різними сезонами, є злочинець Фламбо. Він – викрадач цінних реліквій Церкви. Отець Браун намагається переманити злодія на Божу сторону. Під час першої зустрічі Фламбо насміхався зі священика, зіставляючи із нецікавими і занудними служителями Ватикану; проте у наступних серіях отець навіть дуже товаришує із своїм «духовним підопічним» і пропонує йому змінити свій стиль життя. Фламбо дедалі більше розуміє, що навіть у найглибшій темряві душі злочинця десь на денці є промінь духовності. Гадаю, що наприкінці серіалу злочинець таки навернеться до Бога. Практично у кожній розмові із вбивцями чи кривдниками отець Браун зазначає, що визнати свої гріхи – набагато важливіше, аніж визнати їх перед суспільством. Оскільки історичне тло розповідей про пригоди отця Брауна – Великобританія 50-их років минулого століття, покарання за вбивство перед державою – смертна кара через повішення. Комунікуючи з «дном» суспільства, як вважають представники поліції, священик прагне довести, що понести смертельну кару – це ніщо у порівнянні із втриманням внутрішнього багажу на серці. Саме тому отець Браун є ніби тим духовним містком під час останніх сповідей, коли людина повної зневіри, темряви і ницості життя потрапляє в обійми Бога.
Цікаво, що в останньому 6 сезоні серіалу, є негативна згадка про Росію. Зокрема, в історії про боротьбу Служби розвідки Сполученого Королівства проти Радянського Союзу. Саме у цій розповіді Кремль виступає центром загрози для життя не лише англійського суспільства, але й Європи загалом. Мені хотілося б вірити, що таким чином продюсери серіалу намагаються між рядків висловити власну позицію щодо останніх політичних подій, що відбуваються у світі.
Тому рекомендую дивитись серіал «Отець Браун» як і духовенству, так і мирянам. Для священиків та єпископів – це гарний приклад комунікації і духовного наставництва; а для мирян – свідчення того, що Церква – не віддалена структура, а живий організм. Зрештою, саме активне мирянство породжує добрих священиків!
Юліана Лавриш
Повязані записи
