З отцем Джоном Рівзом ми познайомились на парафії святого Марка у Зальцбурзі. Священик співслужив Літургію українською, хоча як пізніше виявилось, у нього крім приналежності до УГКЦ нема ніякого зв’язку з Україною. Отець Джон опікується Візантійським центром у Зальцбурзі. У каплиці Центру – чимало ікон з Унівської Лаври, їх отець написав власноручно, адже був у Львові. Про вибір приналежності до УГКЦ, свою місію і духовне життя отець Джон Рівз розповів у розмові для нашого ресурсу.
Отче, розкажіть коротко про себе і про те, як ви потрапили до УГКЦ?
Я народився і виріс у США. Мої батьки були різними за конфесійною приналежністю: батько – протестант-англіканець, мати – римо-католичка. У нашій сім’ї було троє дітей. Ще з дитинства я захоплювався мистецтвом, зокрема картинами, тому, безумовно, не міг не захоплюватися іконописом, зокрема мені подобався ранній візантійський стиль. Ще тоді я мав можливість приходити до Маронітської Церкви, молитися там, і це був перший досвід дотику до східної традиції. Пізніше – вже у студентському віці, здобуваючи фах історика, у мене, як у кожної молодої людини виникало дуже багато питань про віру, Бога, Його присутність у моєму житті. В університеті я зосереджував увагу на історії Європи, зокрема східній частині. Якось переглянув фільм Андрія Тарковського «Андрій Рубльов», який мене дуже вразив. Тому мене захопила ця східна православна традиція. Тоді ж я співпрацював із римо-католицькими харизматичними спільнотами. Тому після завершення історичного факультету, почав вивчати богослов’я у США. Саме тоді мені вдалося ознайомитися із діяльністю однієї дуже бідної греко-католицької парафії, яка навіть не мала нормального храму, там служіння відбувалося за карпато-русинською традицією. Також я почав співпрацювати із спільнотою «Блаженство», яка також функціонує в Австрії. Саме тут я познайомився із своєю дружиною, ми одружилися. Деякий час проживали у США, проте переїхали до Австрії.
Отож я продовжив свої богословські студії вже в Австрії, у Гамінгу, у цьому містечку був невеликий теологічний інститут. Сюди приїжджало чимало греко-католиків для навчання та служіння. Також у нас була невелика каплиця, де якраз ми мали змогу спільно молитись. Тому, власне, мене спонукало це до вибору такого шляху. Чимало священиків говорили про те, що у Європі варто започаткувати центр східнохристиянської духовності. Мене висвятили на диякона, і десять років тому ми з дружиною переїхали до Зальцбурга, щоб займатись діяльністю цього центру. І вже у травні 2017 року владика Венедикт (Алексійчук) висвятив мене на священика.
У 2018 році Візантійському центру виповнюється десять років. Які проекти вже зреалізовані, а які ні?
Власне, першопочатково наш центр почав функціонувати для збереження і популяризації східної традиції у християнстві. Коли ми говоримо про функціонування багатьох греко-католицьких парафій тут, у Європі, то наша увага часто сфокусована на тих людей, які приїжджають з України, Угорщини, Польщі, інших країн. Проте чимало людей залишається десь поза межами уваги. Тому наше завдання відкривати через католицьку традицію спадщину православної. У цьому контексті можна звернутися до праці святого Папи Івана Павла ІІ «Orientale Lumen», опублікованої у 1995 році. Хоча Австрія була імперією, проте тут було чимало греко-католиків із східної Європи. Тому одна із найважливіших характеристик нашої місії – бути мостом для інших. У каплиці нашого центру ми не служимо щоденної Літургії, маємо Богослужіння двічі у місяць. Намагаємось, щоб центр був таким місцем для доброї молитви, щоб його двері завжди були відчиненими для тих, хто потребує. Отож перше завдання – це молитва, духовна пожива. Друге – представити цінність східної традиції для тих, хто проживає тут, у Європі. І це ми робимо, зокрема, через написання ікон, оскільки я веду курси з іконопису. Також сучасна людина замислюється над тим, що таке молитва, як треба молитися. Тому у нашому центрі ще особлива увага зосереджена на Ісусову молитву. Я також двічі на рік їжджу з реколекціями на основі цієї молитви, а також двічі на місяць ми маємо можливість у центрі послухати про Ісусову молитву і молитись нею. Гадаю, що саме у Літургії візантійського обряду є певна містерія духовного пережиття. Якщо ми пильно подивимось на життя тут, у західній Європі, то зрозуміємо, що чимало людей не асоціюють себе із Церквою, вони є секулярними. Зокрема тут, в Австрії, чимало людей вірять у Бога, проте багато з них відмежовують себе від будь-якого релігійного середовища. Інколи можна зустріти тих, хто займається езотерикою. Що шукає сучасна людина? Вона шукає містерії. Наприклад, якщо ми подивимося відео про буддистські практики. Все виглядає дуже привабливо – гарна музика, медитація. Коли ми поглянемо у космос, навіть ґрунтовні наукові дослідження не зможуть дослідити цю містерію, певну таємницю. Тому чимало людей спраглі цієї містерії, вони її шукають довкола, проте можуть знайти у Церкві. Кілька днів тому я дивився відео у Фейсбуці. Це був пост румунського православного священика о.Романа Браги про те, що таке Православ’я. Отець каже, що чимало людей чогось шукають у своєму житті, і ці пошуки відбувають ззовні, проте насправді варто дивитися у себе, бо там живе Бог, у твоєму серці. На мою думку, східна традиція дозволить людям загалом відновити християнську ідентичність, а також сформувати порозуміння між східною і західною традиціями. І це можливо через греко-католицьку традицію. Після ІІ Ватиканського Собору ми відчули, наскільки це порозуміння важливе, адже сьогодні Церква – подорожуюча у світі, а наше завдання знаходити загублених овець, тих, хто перебуває у духовному пошуку. Хоча наша Церква має українську традицію, проте вона універсальна, відкрита до інших. Наприклад, на заході Канади є греко-католицька громада у поселенні British Columbia. Отець-настоятель є канадцем китайського походження. Після протестних акцій у Гонконгу, щось подібне до українського Майдану, чимало людей з Китаю перебралося саме у це поселення і стали греко-католиками. Що найцікавіше, – вони не просто хочуть Служби щонеділі. У них Богослужіння розпочинається у суботу ввечері і відбувається за повним уставом – з довгими читаннями. Можливо, це такий категоричний максималізм, але вражає.
Також сьогодні в Австрії дедалі більше людей потребує греко-католицької Літургії німецькою мовою. Наприклад, у Відні, на парафії святої Варвари, у неділю ввечері є Літургія німецькою. Її служать двоє отців з Угорщини і один із Сербії. В Інсбруку ми маємо отця Маркуса, який служить раз у місяць, разом із українськими семінаристами. Також у Візантійському Центрі служимо Літургію німецькою.
Скільки приблизно людей відвідують ваші Літургії у Центрі?
У приміщенні цього будинку одна римо-католицька спільнота організовує Школу євангелізації. До школи запрошують людей віком від 18 до 35 років, які прагнуть відкривати для себе простір духовності, а також вони проходять навчання щодо служіння в Церкві. Це не є певна академічна програма. Ці люди часто ставлять питання: хто я є і ким є Бог? Який зв’язок між Богом і мною? Це дуже харизматична програма. Після восьми місяців навчання вони повертаються додому. Також у програмі їхньої Школи є можливість бувати на Літургіях у нашому центрі. І це важливо, оскільки є можливість представити для них Церкву східної традиції. Гадаю, що екуменізм – це не ілюзія, а можлива перспектива. Наприклад, тут у Зальцбурзі ми активно співпрацюємо із Румунською Православною Церквою. Зокрема, на парафії святого Марка є молитовні зустрічі і співслужіння. Тому порозуміння можливе. Наприклад, у подружжі – моя дружина хоче йти у кіно, а я – ні, але це не перешкоджає нам бути разом, оскільки є щось більше. Наприклад, до нас часто приходять у Центр протестанти, які захоплюються іконописом. Якось я від 3 до 7 годин провів у розмові із протестантським пастором із Канади. Ми багато говорили, проте я намагався не судити його. Тому думаю, що на такому спільному прийнятті одне одних, відкритості, любові і довірі базується екуменізм. Отож маємо бути відкритими одні до одних. Наш Центр, наприклад, якось відвідав єпископ Сирійської Церкви, оскільки тут у Зальцбурзі вчаться його семінаристи. Це був перший єпископ, який відвідав наш Центр, пізніше був греко-католицький.
Як ви будете відзначати 10-річчя Візантійського центру?
У нас на початку грудня відбудеться конференція, хоча ми святкуємо своє десятиріччя від вересня. Ми матимемо Літургію, що транслюватиметься хвилею «Радіо Марія», яка функціонує тут у Зальцбурзі. Я запросив о. Тіамая з семінарії в Айхштеті, де навчається чимало греко-католицьких та православних семінаристів. На основі цього католицького закладу справді проявляється екуменізм в дії. Також отець офіційно переклав Літургію св. Йоана Златоустого та св. Василія Великого німецькою мовою. Також ми запросили нашого генерального вікарія Ординаріату для греко-католиків в Австрії – о.Юрія Коласу, який підтримує нашу роботу і допомагає нам розвиватися. Окрім того, запросили Наталю Казар, яка вивчає психологію, вона розповість про ефект Ісусової молитви у психології людей. Тому святкування обіцяє бути цікавим. Сподіватимемось, що наш Центр розвиватиметься і надалі, відкриваючи цінності східної християнської традиції не лише у Австрії, але й для цілої Європи.
Розмовляла Юліана Лавриш
Повязані записи
