Отець Орест Фредина: “Коли Папа переступив поріг храму, мир від нього випромінювався на усіх присутніх”

Цього року святкуємо 100-ліття від Дня народження святого Йоана Павла ІІ. Двадцять шостого червня 2001 року Святіший Отець відвідав Україну з офіційним візитом. У Львові Папу прийняла парафія храму Різдва Пресвятої Богородиці, що на Сихові. Отець Орест Федина, настоятель цієї церкви, ексклюзивно для нашого ресурсу згадує, як тоді ще не завершений храм випадково став місцем зустрічі з Папою, розповідає про цей день та про значення для України.

Отче Оресте, чому з’явилася ідея 2001 року запросити Папу Йоана Павла II до України?

Думаю, що це відбулося за Божим провидінням.  Папу запрошував тоді Блаженніший Любомир Гузар. Також просили Президента України, щоб він теж його запросив. І тому мали таке щастя – приймати Папу Йоана Павла II.

Чому саме парафію церкви Різдва Пресвятої Богородиці обрали для цього?

Це ще одне провидіння і диво для мене.  У розмові про візит Папи  з владикою Йосифом Міляном, який тоді був ще священником і займався молодіжною комісією, я жартома сказав, що кращого місця, ніж тут на Сихові,  для зустрічі Папи з молоддю не знайти. Ми посміялися, бо обоє розуміли, що це жарт.  Про це швидко забули.

Йшла будова, навколо церкви був пустир. Взимку 2000 року мені зателефонували і попросили терміново прийти, бо сюди приїхали папський нунцій, Блаженніший Любомир та всі інші. Це відбулося після Різдвяних свят, і поле навколо тоді було гарно вкрите снігом, а посередині стояла церква з червоної цегли із блискучими золотими куполами. Літургію планували провести на іподромі, а зустріч з молоддю – на стадіоні «Україна». Найкоротший шлях від першого місця до другого – через Сихів.  Коли проїжджали мимо, хтось із комісії з Італії побачив церкву і захотів зайти. Тоді сказали, що ця церква була одним із варіантів місця для зустрічі з молоддю.

Я якраз добігав до церкви, коли виходив папський нунцій і Блаженніший Любомир. Я попросив благословення. Заступник міського голови одразу сказав, що тут треба буде зробити дорогу. Я відповів, що зробимо. Заступник каже, що треба буде зробити площу – відповів, що зробимо і площу. Тоді запитали про це місце когось відповідального за безпеку, але він відповів, що це неможливо, бо з кожного вікна може стріляти снайпер. Я йому відповів, що в них солідна служба і вони можуть забезпечити охорону. Так це місце і затвердили. Тоді розпочалася інтенсивна підготовка. Церкву будували з 1995 року і ми дуже хотіли завершити її до 2000-го ювілею Різдва Христового.  10 жовтня 2000 року Блаженніший Любомир благословив храм.

Якими були Ваші обов’язки під час підготовки?

Ми готували територію. Мені пощастило зустрічати Папу Римського у дверях храму, просити його про молитву. Папа також благословив святою водою новозбудований храм, помолився, підписав нам Євангеліє. Ми з отцем Василем Поточняком брали участь в молебні, коли відбувалося звернення Папи. З гори могли бачити живу спільноту – нашу  Церкву. Тоді було багато людей на вулицях – це виглядає надзвичайно гарно, коли християни збираються разом, відчувають одне одного.

Чи були підрахунки того, скільки людей взяли участь у зустрічі?

Казали, що близько 400 тисяч людей було, але детально не рахували. Усе тоді було заповнено людьми.

Згадайте, як відбувалася ця подія.

Тут був молебень. Папа мав дуже гарну промову, звернувся до молоді із закликом не боятися. Він побажав, щоб серед бурхливого моря Божі заповіді стали дороговказом. Мені запам’яталося його застереження щодо того, що ми вийшли з одного страшного тоталітарного режиму, який відкрито воював проти Бога, а зараз перед нами інша небезпека – світ споживацтва може знищувати внутрішню свободу і бути небезпечним. Тоді почав падати дощ. Папа Римський заспівав, казав, що дощ падає – діти ростуть. І справді: митрополит Ігор посвятив тут камінь під початок будівництва катехитичної школи – діти ростуть і виростають при церкві, при Божому світлі, вчаться один одному допомагати. Діти гуртуються біля Божої церкви.

Можливо, були цікаві чи смішні моменти тут під час підготовки або безпосередньо під час самої зустрічі?

Перед тим, як приїхав Святіший Отець, ми думали, як будемо вітати його. Одна дівчина пригадала, як на якомусь візиті їм сказали, що Україна любить Папу. Ми вирішили залишити цю фразу. Під час візиту було багато дітей у вишиванках – вітання було таким щирим і дзвінким, що, коли приїхав Святіший Отець, усюди було чути, як Україна любить Папу. Була дуже гарна і привітна атмосфера, дух радості і щастя.

На вашу думку, чим насамперед цей візит став для України?

Йоан Павло II завжди був посланцем миру. Він був дуже близьким усім по цілому світі. Його слова надзвичайно влучні. Одна із найкращих його рис в мужності. Окови комунізму там, куди він приїжджав, падали. Так сталося певною мірою і в нас. Бог відправив посланця миру. Колись, коли з одного боку наступали польські війська, а з іншого захищали січові стрільці, на місці, де зараз  Сквер імені Івана Павла II, була одна з визначальних битв. Для мене це теж провидіння: у тому місці, де два народи проливали кров, згодом люди спільно піднесли руки до Бога і здійснити акт загального всепрощення. Так Дух Святий торкається наших душ.

Це третій Папа, який приїхав в Україну. Перший – Папа Климент І (4-ий за рахунком). Його вислали на каторгу в південноукраїнські землі в містечко Інкерман біля Севастополя, де він і загинув. Чесна голова Святого Климента зараз зберігається в Києво-Печерській лаврі. Він своєю присутністю і святою смертю благословив нашу землю. Інший, Папа Мартин І, також по-мученицьки віддав життя в Інкермані за Христа. Третій Папа, Йоан Павло II, приїхав сюди в мирному часі і дав своє благословення.

Звичайно, Іван Павло II – постать, зустріч з якою не проходить безслідно. Як вплинула ця зустріч на Вас?

На мене ця зустріч дуже  глибоко вплинула. Є люди, які міняють атмосферу, коли приходять кудись. Таких людей є небагато, але поруч із ними відчуваєш себе надзвичайно добре. Було таке враження, що, коли Папа переступив поріг храму, його мир просто випромінювався навколо. Так я собі завжди уявляв святого: сивочолим, благородним і з внутрішньою силою. Ця сила не стає слабшою з віком, а навпаки – ще благороднішою і освяченою. Думаю, що такий вплив був не тільки на мене, але й кожного, із ким він зустрівся і хто мав можливість бути біля нього.

Сьогодні, у 2020 році, в умовах війни і пандемії, чого нас може навчити постать Йоана Павла ІІ?

Він може навчити нас не боятися і міцно, правильно йти шляхом, яким нас проводять Заповіді Божі, бо метою нашого життя є дійти до дому Небесного Отця. Світ, по якому ми ходимо, є Його творінням. Кожен крок може бути славою для Творця. Я за своє життя зрозумів: якщо ми не ставимо собі високих і світлих цілей, то ми не здатні досягнути навіть мізерних і простих. Хто дивиться в небо, тому дарують ще й землю. Шукайте Небесного Царства – усе інше вам додасться. Хто дивиться в Землю – тому рано чи пізно кавальчик тієї землі вділять. Тому треба дивитися в небо, пам’ятати своє походження і знати своє покликання і гідно, на славу Богові жити своє життя. Звичайно, можуть бути і труднощі, як пандемія, але життя все одно залишається прекрасним.  

Розмовляла Христина Кутнів

Підготувала Тетяна Байбак