Любомир Гузар залишається моральним авторитетом не лише у межах України. Кожен, хто бачив кардинала декілька хвилин чи працював з ним роками, не залишився байдужим до його постаті. Про його особисті переживання, захоплення та побут знає, як ніхто інший, отець Роман Кравчик, настоятель Собору святого Юра, який 7 років служив економом для блаженнішого Любомира.
-Як розпочалася Ваша співпраця з Блаженнішим?
Наша тісна співпраця розпочалась відтоді, як мене призначили економом для Любомира Гузара. Ця робота вимагала довіри одне між одним, адже я був в курсі усіх його справ. Спершу я мав вивчити його характер й стиль життя, його вподобання та звички. Вже згодом я розумів Блаженнішого лише з одного його погляду, без слів.
-Яким він був на публіці і в близькому оточенні?
У нього не було дволичності й не одягав маску на публіку. Де б він не був, він залишався самим собою – відповідальним й ввічливим, шляхетним, спокійним й щирим.
-Як блаженніший розпоряджався вільним часом?
У нього й не було часу для перепочинку. Людина була повністю віддана своєму покликанню й Церкві. Його життя не розмежовувалось на приватне й робоче. У його кабінеті висів календар, розписаний погодинно на весь день, включно до 22 години вечора. Проте щомісяця він виділяв один день для походу в оперний театр.
-Якими особливими якостями володів блаженніший?
Любомир Гузар володів харизмою вишуканості та шляхетності, приділяв увагу спілкуванню та добрим манерам. Він був духовним аристократом. Своєю довірою та щирістю він знаходив підхід до кожної людини. Він був знаним авторитетом, якого поважали. Зауважу, що його не так просто було збити з пантелику. Крім того, блаженнішого завжди цікавило, як живуть інші люди. Йому було достатньо 30 хвилин, щоб зрозуміти, яка атмосфера панує у родині.
-У чому він вбачав найбільшу проблему українців?
Він вбачав проблему у відсутності манери спілкування, виховання та ввічливого тону. Якось, ідучи від оперного театру до собору святого Юра, блаженніший обурився, що у Львові люди не вміють ходити. Він продовжив: «Я тримаюсь своєї правої сторони, а вони ідуть моєю ж стороною назустріч, роблячи мені перешкоду».
Якось він сам зробив мені зауваження, мовляв, я образив жінку, до якої посмів звернутися «пані», а все ж правильно – «панна». Сам же при згадці своєї матері чи батька, він звертався до них на «Ви». Так він проявляв пошану. Блаженніший взагалі переймався питанням сім’ї, стосунків між чоловіком і жінкою, між батьками і дітьми. Він вболівав за вихованість у суспільстві. Він прагнув бачити український народ таким же шляхетним й вихованим, щоб той був добрим взірцем для інших народів.
-Якими були його спогади про свою родину?
У Блаженнішого Любомира була сестра Марта, яка жила у Штатах. Пані Марта турбувалась за свого брата, запитуючи у телефонних розмовах: «Як там блаженніший Любко почувається?» Між ними були теплі сімейні стосунки. Якщо вже у такому поважному віці вони досі турбувались одне за одного, то це свідчило лиш про те, що вони зростали у шані та любові. Він завжди завдячував своїм батькам за небайдужість й турботу, якою вони наділяли.
-Якою він бачив долю України?
Коли прийшов час незалежності України, ми всі невимовно тішились. Я радів, що тепер в Україні справи підуть на краще. Та Любомир Гузар запевняв, що це трапиться ще нескоро, бо для розквіту України треба чимало років та важкої праці. Ще у 90-х роках Блаженніший передбачив, що люди стануть узалежнені від комп’ютера, коли в Україні про це й мови не було. Блаженніший вірив у щасливе майбутнє нашої держави, але запевняв, що ніхто крім нас не збудує Україну. Треба починати із самого себе та своєї сім’ї.
-Яких реформ в УГКЦ бажав Блаженніший Любомир?
Він вкладав зусилля в освіту й розвиток греко-католицького священника. На початку 90-х років блаженніший втілив формацію для священнослужителів нашої церкви. Він переконував, що ніколи не завадить навчатись новому і постійно зростати. І завдяки його впровадженням сьогодні ми маємо добрий результат.
-Яким він бачив завершення збройної агресії Росії проти України?
Блаженніший залишив нам сьогодні чимало листів, де пише про війну в Україні. Йому було боляче від того, що Україна ділиться на частини. Він був переконаний: хто любить свою батьківщину, мусить говорити рідною мовою. А хто прийшов чужинцем, має поважати традиції України. Блаженніший прагнув завершення конфлікту й настання миру. Проте він наголошував, що український народ має відстоювати свою рідну землю й не дозволити нікому себе принижувати.
-Що Блаженніший Любомир залишив після себе у спадок церкві та українському народу?
Блаженніший Любомир залишив після себе великий авторитет та гідність. Його шанували в усіх околицях держави. Хоча він не мав матеріального достатку, він жив для народу й Бога. Його гасло – «залишити після себе добрий слід» – що йому і вдалося зробити.
Як тільки його проголосили кардиналом, він став відомим як «чорний» кардинал, бо він вирізнявся своїм чернечим одягом. Він був вірним своїй Церкві, народу і тому, що залишили його попередники.
Підготувала: Наталя Стареправо
Повязані записи
