Мало яка історична постать була об’єктом для стількох маніпуляцій та вигадок (обмовлянь, брехні). Як так сталось, що із вольового, цілеспрямованого, вимогливого та навіть суворого святого Франциска з Асижу було витворено образ хворобливого та безвольного гіпі, який навіть боїться зламати стебло конюшини, йдучи по траві?
Вже Святіший Отець Пій XI попереджав: «У наш час багато людей, заражених заразою лаїцизму (ідеєю усунення впливу релігії в різних сферах суспільства, – ред.), звикли позбавляти наших героїв правдивого світла і слави святості, зводячи їх до своєрідної природної досконалості та порожньої релігійності, вихваляючи і прославляючи їх лише за заслуги щодо прогресу в науці та мистецтві, за їхні філантропічні вчинки, за добро, зроблене ними для батьківщини і для роду людського».
Тому задля Правди подібні уявлення слід викривати.
Святий Франциск не був простодушним добряком
Франциск, представлений добродушним, дещо замкнутим і неконфліктним романтиком, зовсім не нагадує справжнього святого Франциска – твердого, суворого, енергійного та безкомпромісного відновлювача Церкви.
«Блаженний Франциск під час своїх проповідей ніколи не мовчав про пороки людей, але всім публічно та відважно докоряв. Господь дав йому таку велику ласку, що всі, хто бачив і слухав його, завжди наставлялися його словами чи наверталися до Господа, або ж відчували внутрішні докори сумління», – писав Йоганнес Йоргенсен.
У безкомпромісній боротьбі зі злом, особливо всередині Церкви, він не цурався називати речі своїми іменами. Він конкретно вказував на зло, називав гріх гріхом, а грішника – грішником. Він не ухилявся від своїх обов’язків, не був поблажливим до гріхів, натомість різко за них картав, а зі співрозмовниками завжди був щирим і вимогливим.
Сповнений євангельської ревності, він дуже яскраво змальовував наслідки гріха: «Незалежно від того, де і в який спосіб людина помирає у смертному гріху, сатана вириває її душу з її тіла з такою силою і таким болем, про які ніхто не може знати, якщо не пережив цього. І таким чином людина втрачає тіло і душу в цьому короткому житті, а опісля йде в пекло, де буде терпіти нескінченні муки», – писав він у листі до вірних.
Святий Франциск не був екоактивістом
Сучасна культура зробила його екологічним активістом, але, будьте певні, святий Франциск не прив’язав би себе до дерева, яке хочуть зрубати, щоб зробити з нього стіл. Він не був очманілим від «еко» стилю, не підспівував пташкам, а його споглядання природи було наслідком захоплення Богом – Тим, Хто з любові до людини створив світ із нічого.
Франциск не міг залишитися байдужим до такого великого Діла Божого, але він спрямовував своє поклоніння до Всевишнього, а не до самої природи. Блаженний Тома з Челано писав про нього: «У кожному творінні він захоплювався Майстром і пов’язував усі події зі Ділом. У прекрасних речах він пізнавав Найпрекраснішого», а святий Пій X уточнював: «Будучи вісником великого Царя, Франциск бажав, щоб люди жили згідно з євангельською святістю та любов’ю до Хреста, а не перетворювалися на солоденьких любителів квіточок, пташок, ягняток, рибок чи зайчиків. Він виявляв певну ніжність до створінь, але керувався лише любов’ю до Бога, який є спільним джерелом усіх речей, і споглядав у них Божу доброту».
Святий Франциск не був пацифістом
Святого Франциска Асизького часто неправильно представляють як ненависника будь-якої форми насильства чи боротьби. У результаті він став — несправедливо — символом сучасних пацифістських рухів, які, посилаючись на нього, організовують протести, спрямовані на роззброєння армії, відмову від військової служби чи відмову від застосування смертної кари.
Разом з тим, мир святого Франциска був духовним миром, який можна знайти лише в Ісусі Христі; мир святого Франциска – це відпочинок у Бозі та впокорення перед Його справедливістю. Слуга Божий отець Діво Барсотті стверджував, що «францисканський мир — це не мир, який людина знаходить у собі, але мир, який людина знаходить у Бозі, коли в смиренні досконалої відданості довіряє себе лише Богові».
Святий Франциск чудово знав, що справедлива війна не суперечить любові, милосердю та миру, а християнський етос вимагає навіть боротьби за спільне благо всього людського роду, що за часів святого представляв лицарський дух.
Серафимський отець суворо забороняв лише боротьбу несправедливу чи з дріб’язкових причин, та вважав обов’язком кожного учня Христового захищати Церкву, віру та батьківщину.
Святий Франциск не був революціонером
Всупереч поширеній неправді, святий Франциск не ставив під сумнів існуючий суспільний лад. Він не бунтував проти церковної ієрархії, тим більше не заохочував до цього. Він не проповідував революційних тез про визволення «пригноблених малих» з рук «кровожерливих панів». Він не засуджував «соціальну нерівність» і не підбурював бідних до повстання.
Святий з Асижу не був звихнутий на економічній бідності, але повністю присвятив себе ідеї духовної бідності. Він повторював євангельське застереження проти неправильної розстановки пріоритетів, заохочував водночас дбати про вічне життя. Він стверджував, що «закон Христа наказує нам більше дбати про спасіння душі, ніж про тіло».
Він вибивав всілякі домагання з голів бідняків, наказуючи їм гідно і терпеливо переносити свої нестатки, та очікувати задоволення своїх потреб в наступному житті. Крім того, він суворо заборонив своїм братам займатися господарськими чи громадськими справами, записавши в правилі: «Брати та їхні настоятелі нехай стережуться, щоб їх не залучали до мирських справ».
Франциск також дуже поважав приватну власність. Хоча своєї власності він вирікся і цього ж чекав від своїх братів, але часто застерігав від спроб привласнити чуже майно. Блаженний Тома з Челано пригадує настанову, яку дав серафимський отець своєму братові: «Сину, не можна брати чуже, а віддавати комусь чуже — не заслуговує похвали за заслугу, але кари за гріх» (саме на концепції, зворотній до слів св. Франциска, фактично побудована ідеологія лівих рухів, – ред.).
Святий Франциск не відкидав культури
Зробити святого Франциска диваком, який оточує себе неосвіченими чи навіть тупуватими людьми, є крайньою маніпуляцією, якщо не сказати – брехнею. А це одне з найпопулярніших спотворень щодо святого. Однак навіть цю підробку спростовано історичними джерелами.
Звичайно, святому з Асижу була притаманна простота серця, але джерелом цієї простоти був Бог, тому немає жодних причин і передумов змішувати її з простакуватістю, а його радість — це не легковажна веселість, кумедність чи фіглярство. Недаремно святий Франциск у своїх «Настановах» писав, що «блаженний той монах, який знаходить задоволення й радість лише в найсвятіших словах і ділах Господніх і через них привертає людей до любові Бога в радості й веселості. Горе тому монаху, який любить легковажні й марні слова, якими хоче розсмішити людей».
Всупереч поширеній думці, він не був проти вищої культури – навпаки. Наказував виявляти повагу до богословів і проповідників, а його Орден з моменту свого заснування навчав та виховував інтелектуальну еліту тієї епохи – досить згадати такі імена, як Ансельм Пізанський, Йоан Дунс Скот, Вільям Оккам чи саксонський князь Йоан I.
Повязані записи
