Тексти Гілберта Кіта Честертона близькі за духом, оскільки у них відчувається журналістський стиль. Саме так, Честертона можна внести до переліку одних із найкращих британських публіцистів, адже у 1902 йому довірили вести щотижневу колонку в газеті «Daily News» і в 1905 Честертон почав вести колонку в «The Illustrated London News», яку вів протягом 30 років. Однак, для нас ця особистість цікава не стільки через публіцистичну спадщину журналіста-пошуковця, як через аналіз шляху навернення людини до Бога. У ранній юності Г.К.Честертон займався окультизмом, як свідчать його біографи, неодноразово брав участь у спіритичних сеансах. Проте у зрілому віці Честертон обрав для себе католицизм і занурився у пошуки Бога та осмислення віри. Нещодавно у видавництві «Свічадо» з’явився переклад праці Г.К.Честертона «Ортодоксія», у якій автор рішуче та аргументовано заперечує матеріалістів та атеїстів, натомість розкриває прекрасність віри. Книга, без сумніву, стала бестселером для тих, хто шукає та аналізує.
«Ортодоксія», як зазначає сам автор – це його шлях до пізнання Бога і християнства. Очевидно, автор запозичив для себе «orthodox» – «православний», і це, мабуть, зовсім не стосується певної конфесійної приналежності, а поняття християнського виміру «правильно славити». Насправді праця Г.К. Честертона потребує вдумливого читання, адже це зовсім не лайт-формат детективних історій про отця Брауна, через які письменника у середовищі релігійної літератури ставлять на одну шальку терезів із Агатою Крісті. У своїй «Ортодоксії» автор намагається дати відповідь різним філософічним вченням тієї доби. Проте твір Честертона критики назвали однією із найкращих апологій християнства. Мені б не хотілося розкривати всіх барв цієї книги, пронизаної добірним англійським дотепом та відмінним журналістським стилем, адже закликаю все ж наших читачів самостійно опанувати працю автора. Зосереджу увагу на двох, на мій погляд, доволі цікавих для роздумів розділах книги – «Етика країни ельфів» та «Стяг світу».
У першому із двох запропонованих розділів автор міркує над присутністю містерії у нашому житті. Нас завжди звинувачують у мрійливості та ілюзійності з прагненням швидше опускатись на землю, бо, мовляв, мрія та реальність – два паралельні виміри. Проте, Честертон прагне звернути увагу на казки, у яких, на його думку, закладений принцип функціонування людства. Вже у малому віці через фантастичні виміри казок ми вчимося розрізняти добро і зло, правду і кривду, закон і заборону. Хоча казки – це витворені ілюзії, але вони накладаються на наш матеріалістичний світ, бо є першоосновою для людського серця. Далі автор заперечує науковий матеріалізм, акцентуючи на тому, що Всесвіт не може пояснити себе, тому у світі має бути щось особистісне; те, що рухає ним. Фрагменти з казок – це фрагменти добра, які варто зберегти у світі. Про це також йдеться у наступному розділі: «Моє прийняття Всесвіту – це не оптимізм, а радше патріотизм. Світ – це не нічліжка в Брайтоні, яку ми маємо покинути, тому що вона жалюгідна. Це фортеця нашої сім’ї, і на її башті має прапор: і що жалюгідніше вона, то більше причин у ній залишатись». Мабуть, саме такою думкою письменник дає аргументовану відсіч скептикам та снобам свого часу. Саме через віру ми пізнаємо себе, велич світу, бачимо свій стяг, тобто особистісний вимір. Саме у цьому розділі Честертон засуджує самогубство, адже очевидно популярні тогочасні філософські тенденції самогубство було дуже звичним явищем. Про це автор пише так: «Самогубство – це не лише гріховний вчинок, а сам гріх. Людина, яка убиває іншого, вбиває одну людину. Людина, яка вбиває самого себе, вбиває усіх, цілий світ». Саме ці позиції з тексту представляють величезний потенціал і захоплення людиною, як створінням Божим. Честертон вважає, що людина – це не алгоритм еволюції, науково розгаданий механізм. Це – шедевр і витвір Митця. Варто зазначити, що такі роздуми письменника підкріплені власними роздумами та аналізом, він не базує своїх аргументів на аспектах класичного християнського богослов’я, оскільки в той час, як він пише сам, ніхто і не згадував про богослов’я, він доходить до цих логічних ланцюжків самотужки через свій особистісний вимір стосунків з Богом, через власну ортодоксію.
У праці Г.К. Честертона примітний маніфест життю. Він не розуміє тих, хто вважає життя жалюгідним і нестерпним, а також тих, хто вірить у примарні ідеї, що базуються непевним розумом. Саме віра відкрила перед ним двері до прекрасного світу, світу, повного таємниці та усміху Бога. Гадаю, що ця книга як ніколи актуальна саме зараз, у час випробувань та катастроф, тривог і війн, бо вона дозволяє бачити більше. Тому запрошую до читання!
Щоб замовити книгу, перейдіть за посиланням https://svichado.com/novynky/ortodoksiya
Юліана Лавриш
Світлина – видавництво “Свічадо”
Повязані записи
