Нещодавно на одному із сайтів був опублікований перелік професій, які “найбільше пасують християнину”. Чомусь фах перукаря не включили до цього списку. Однак львів’янка Ірина Попович, на власному прикладі доводить, що професія перукаря не лише чудово пасує для практикуючого християнина, але також є нагодою творити добро. Ірина вже тривалий час долучається до акції “Hair for shair” і безкоштовно робить нові зачіски людям, які погодилися пожертвувати своє волосся на перуки для дітей з онкологією. Екслюзивно Ірина Попович розповіла нам про свій особистий духовний шлях, львівську молодіжну християнську спільноту “Сім’я Ізбавителя”, а також про те, чому на її думку, християнство — це найкраще, що може із нами трапитися у цьому житті.
– Коли Ви вперше почули про акцію”Hair for share? Чому долучилися?
-То почалось з того що моя клієнтка, з якою я була раніше знайома, розповіла мені про цю акцію. Раніше у нас такої акції не було, але потреба у перуках для дітей з онкологією була. Ось вона одна з перших пожертвувала свої коси. Це і був початок нашої співпраці майбутнє. Згідно з умовами проєкту, я робила одну стрижку на тиждень на благодійній основі. Але могло бути і дві чи три в тиждень… Це гарно що люди відкриті до таких ініціатив.
– Як ті люди, які жертвують свої коси на благодійність, сприймають нову зачіску з емоційного боку? Бо, напевно, змінити свій стиль так різко і радикально, це емоційно нелегко.
-Вони готові. Бо коли бачать себе у дзеркалі вже з короткою стрижкою, то часто можна почути такі вигуки, як: “вау!”. Я думаю, що у це рішення люди дуже багато вкладають особистої підготовки. Адже цей вид благодійності відрізняється від того коли жертвуємо кошти чи матеріальне щось, пожертвувати кошти на благодійність легше, кошти заробляться, а волосся відростає з швидкістю 1 см в місяць і щоб віддати частинку свого волосся потрібно дуже глибоко переживати цей момент і готуватися до нього.
-А як потім передаєте це волосся дітям і впорядковуєте?
-Після стрижки упаковуємо герметично. Запитую, як доглядали за цим волоссям, бо важливо вказати, якщо там був фарбник, то який саме, адже деякі пігменти можуть викликати у дітей алергію. Але переважно це не фарбоване волосся. Підпису яке це волосся, довжину іноді вказую. Але важливо щоб було 35см+, далі передаю у проект. А вони у фонд «Крила Надії», де волосся сортують і передають волонтерці, яка вплітає ці волосинки на основу, тобто створює перуку. Це дуже монотонна, кропітка робота.
-Як Ви вважаєте, у чому цінність цього проєкту?
-Переважно у тих родинах, де є дитина з онкологією недостатньо коштів, щоб придбати перуку. І дитина, коли втрачає волосся, вона чує себе дискомфортно, адже відрізняється від однолітків. А отримати перуку, гарну, акуратно, природно, – приємно і через те, що це безкоштовно.
-Яка особисто у Вас мотивація, як у волонтера?
-Я дуже люблю свою роботу, почуваюся щасливою, коли працюю. У людей, які долучаються до акції “Hair for share”, я бачу готовність допомогти, відкрите серце. І коли ці люди вже мають нову, коротку стрижку, вони навіть пропонують оплату, але це є безкоштовно для них і це правило, проте запрошую стати моїми клієнтами у майбутньому, коли волосся відросте достатньо)))
-Нещодавно у одному із видань, було опубліковано добірку професій “найбільш придатних для християнина” і у цьому списку були професії вчителя, лікаря, журналіста, а перукаря не було. Чи на Ваш погляд, професія перукаря придатна для християнина?
– Так звісно, це дуже гарна професія для християнина, а чому ж ні?
Це як вид служіння, бо час перебування у перукаря, це догляд за волоссям, шкірою голови, а ще в модних трендах зараз це називають «self care“, але у християн ця тенденція вже триває 2 тисячоліття, бо любов до себе це наш обов’язок. Любов до інших, починається з Любові до себе. Друга заповідь Любові каже любити ближнього як самого себе, подбати про себе свій зовнішній вигляд і стан волосся, кажуть що «легше на голову стає», та час відновлення сил, настрою, емоційного стану, зарядитися позитивом. Я розглядаю професію перукаря ще і можливістю до євангелізації, часом мене запитують на цю тему, то я з радістю можу поділитися в часі процедури стрижки чи фарбування волосся, моїм досвідом стосунку з Богом, як я прийшла до цього.
– Сьогодні від молодих людей часто можна почути про те, що вірити – не модно.Чому Ви, як молода людина, долучаєтеся до християнського життя?
-Християнство є дуже важливим для мене. Бувають різні ситуації і у професії, і у житті. Як перукар, я працюю постійно з людьми, вони часто діляться своїми особистими історіями. Ми не можемо бути психологами, але можемо вислухати. Для цього треба мати якусь основу, на яку можна міцно спертися, для мене цією основою є християнські цінності, якими намагаюсь жити щодня.
-У Вас був момент особистої зустрічі з Богом?
– Я не завжди так думала, як тепер. Цього стосунку я не мала до певного часу, але відчула такий поклик у серці, це і був час мого навернення, переміни «метаноя» ще його називають. Дуже важливо розрізнити, коли ти маєш живу віру, або лише думаєш що віриш, але насправді не є відкритим…
– Що стало ключовим на цьому шляху?
-Думаю, що Бог так захотів, у Святому Письмі є такі слова, що» не ми Його вибрали а Він нас» і це дуже промовляє мені тією ситуацією, це не ми Його вибрали. Він робить це першим, оскільки знає нас і знає про нас більше, ніж ми самі. Він знає, що ми потребуємо Любові, і у відповідь на Його любов відкриваємо Йому своє серце.
– А як з’явилася редемптористична молодь у Вашому житті?
-Спільнота, дуже особливий час мого життя, все відбулось одномоментно, як тільки я відповіла за заклик Бога, почали відбуватися гарні зміни у моєму житті. Вони ж і відбуваються по цей день. З’ являлися, нові знайомства, подорожі, друзі події, які я вважаю є неймовірним дарунком. Це молодіжна спільнота при храмі МБНП, що на вулиці Сніжній, це молодь віком 14+, в якій я пробула біля 6 років, до 2019, але прийшов час змінити спільноту, на нову, яка називається “Сім’я Ізбавителя” (СІ), вона є спеціально створена для учасників молодіжної спільноти які вважають що виросли з молодіжної спільноти, в нас є зустрічі по середах, так як ми були створені у січні 2020року, то ми лише 2 місяці мали живі зустрічі, Вже під час карантину, наші зустрічі щосереди, о 19:30 перейшли у онлайн-формат, в zoom. Зазвичай у нас проводять зустрічі або отці-редемптористи або сестри-редемптористи, іноді і самі учасники проводять. Ми дуже раді і відкриті новим людям, радо запрошую. Наша спільнота є і у Фейсбуці, і у Інстаграм під назвою «СІ»
-Особисто Вам, що дає спільнота? Бо не всі готові витратити на таке час.
-Спільнота – це великий ресурс. Насправді, я інтроверт, і була не у багатьох молодіжних спільнотах, а тут завжди чуюся цінною і це дуже заряджає…
-Можливо нас зараз почує молодь, яка десь соромиться прийти у храм, сумнівається. Що б Ви порадили їм?
Щоб не було сумнівів потрібно діяти, а не чекати завтра, бо я то кажуть завтра може і не настати. Але якщо позитивніше мислити, то ці Дари, – Святі Таїнства які дає нам Церква не приймати просто величезна втрата того що Бог нам хоче подарувати через них, а саме чистоту Серця, безумовну(безкорисливу) Любов, прийняття, і сили для того щоб впевнено йти далі у житті, чого собі і Вам щиро бажаю. Слава Ісусу Христу! Дякую за чудову розмову і гарний час.
Фото надані співрозмовницею
Повязані записи
