Якщо ми поглянемо на фото св. брата Альберта (Адама Хмельовського) у юності, то побачимо сконцентроване і вольове лице молодого аристократа. Зазвичай такі люди подають блискучі надії. На їхні плечі лягає суспільний поступ. І Адам Хмельовський не був виключенням із цього правила. Солдат, талановитий художник, він міг би жити ситим і дуже щасливим життям, якби одного разу не зустрівся із бездомними, зрозумівши, що не може пройти повз. Св. брат Альберт залишивcя жити із ними серед бідності та злигоднів і не лише змінив життя жебраків, наповнивши його творчим та духовним змістом, але надихнув сотні людей долучатися до монашого Ордену – спочатку братів Альбертинців, а потім і Сестер Альбертинок.
Ступала нога святого брата Альберта, якому свого часу св. Папа Іван Павло ІІ присвятив цілу п’єсу «Брат нашого Бога» і вулицями Львова. Сьогодні справу служіння бездомним людям у Львові продовжують Брати Альбертинці та Сестри Альбертинки. Сестра Альбертинка Єроніма розповіла про особливу харизму Згромадження, про віхи життя брата Альберта і про власну зустріч із своїм покликанням.
Святий брат Альберт: солдат, богемний художник, людина з інвалідністю, потребуючий і чудотворець
Адам Хмельовський, пізніше брат Альберт, народився 20 серпня 1845 року, біля Кракова. Він мав трьох братів та сестру.25 серпня 1853 року помер його батько, а через 6 років – мама. І виховання майбутнього святого, а також його братів і сестри взяла на себе рідна тітка. Вона як і батьки, зіграла велику роль у духовному становленні цих дітей. Після смерті брата Альберта,його назвали найкращим чоловіком свого покоління, сірим братом. Він продовжив справу св. Франциска Асизького, і став «братом всіх людей». Кардинал Кароль Войтила пізніше Папа Римський Іван Павло ІІ, у своїй п’єсі, називав брата Альберта – братом нашого Бога.
А під час канонізації, яка відбулася у 1989 році, у Римі, св. Папа Іван Павло ІІ, підкреслив, що святий брат Альберт є покровителем нашого складного покоління. Авторка біографії святого, Мар’я Віновська у вступі до своєї книги, описала етапи життя брата Альберта: солдат, людина з інвалідністю, художник, потребуюча людина, чудотворець і людина, яка з’єднана з Господом Богом. Сучасники брата Альберта, коли бачили його убоге, покірне життя, то казали, що перед ними свята людина.
Життя брата Альберта припало на час коли Польща була поділена. Вихований патріотом, він відчував цей розкол. І коли у 1863 році вибухнуло Січневе повстання, він 17-річним взяв у ньому участь і пішов воювати та боронити Вітчизну. 30 вересня 1863 року, він втратив ліву ногу і через це, до кінця життя ходив з протезом. Але попри ці виклики, св. бр. Альберт завжди знав, що Вітчизна як Мати,яку треба любити і любити до кінця. Водночас він вірив, що Польща буде вільною і неподільною. Вже після його смерті, брата Альберта нагородили за відвагу Орденом Відродження Польщі. А у Церкві він є одним із покровителів Вітчизни, прикладом правдивого християнського патріотизму і заступником перед Богом.
Зустріч з бездомними, яка змінила все
У ХІХ столітті у Кракові та у інших містах Польщі було багато бідних людей, жебраків, безробітних,бездомних, які жили лиш з того, що жебрали, чи вкрали. Часто також можна було зустріти людей, які помирали від голоду та холоду. Були і місця,де бідні люди збиралися. Брат Альберт знав про це і прийшов одного разу туди. Спершу бідні люди йогоь не сприйняли, а згодом, коли брат розділив з ними убогий побут бездомного життя, то вони побачили, що він справді хоче для них добра. І від цього моменту, брат Альберт почав мешкати разом з бідними, котрих суспільство відкинуло. Брат Альберт у них побачив обличчя Ісуса Христа, замащене, часом затерте гріхами і пороками.Також особливе місце у житті брата Альберта займала Пресвята Богородиця. Можна сказати, що він подібно до св. Йоана Євангелиста взяв Марію до себе, взяв Богородицю у своє особисте життя і у це діло, у працю милосердя, яке він чинив задля бідних людей. І там, у їхньому житлі, повісив образ Матері Божої Ченстоховської, який подарувала йому його мама. І цей образ і сьогодні є у каплицях Сестер Альбертинок. Пізніше брат Альберт сказав до сестер, що це є Ваша мама. І коли цей образ брат повісив там, де жили ці бідні люди, то немовби стало тепло. Ці бідні відчули теплоту Матері. Може не один, згадував свою рідну матір, не один заплакав, коли дивився на цей образ. Служіння брата найбіднішим людям дуже дивувало його творче, богемне оточення. Дехто думав про те, що можливо він збожеволів, адже покинув дуже успішну кар’єру задля бідних.
«Бути добрим як хліб» – девіз життя брата Альберта
Девізом життя св. брата Альберта були слова «Бути добрим як хліб». Це дуже символічно, адже коли хліб є на столі, то кожен може собі взяти шматочок, якщо почувається голодним. Сьогодні бачимо, що минуло стільки часу, а ці слова актуальні. Всі ми добре знаємо, що коли вдома немає хліба, то немає що їсти. А коли він є, тоді людина відчуває це, чує цей особливий запах хліба, і відповідно знає, що має що їсти, а отже почувається у безпеці. Тут не йдеться про хліб у прямому значенні цього слова, але про хліб нашої душі. Людина, як Боже створіння, має свою гідність і цінність і дуже часто не знаємо, чому людина потрапляє у такі життєві обставини, коли опиняється на вулиці. І тоді ця людина часто має себе за ніщо. Каже, що кожен, хто біля мене проходить, вважає,що я тхну, нічого не вмію, я ніхто, я сміття. І це неодноразово можна почути. І часом, щоб підтримати таких людей, непотрібно багато. Часом достатньо посмішки, доброго слова, поговорити,щоб людина могла віднайти свою гідність, свій талант, щось прекрасне. Бо немає людей поганих. У кожному є добро і є зло. І треба нам видобувати у людині те, що прекрасне, добре і є красою добра. І той хліб, про який говорить брат Альберт, це також хліб нашого служіння,нашого підходу до таких людей.
Коли ми зустрічаємо бідних людей, дуже важливо, як ми реагуємо на них.
Вони живуть серед нас. На вулицях, а може часом десь по сусідству. І мусимо мати широко розплющені очі, щоб побачити доброту цієї людини, яка можливо, сьогодні перебуває у потребі. Бо сьогодні вона потребує, а завтра можу я потребувати. Завжди треба себе ставити на місце цієї людини. Ніколи не можна цю людину перекреслювати, відкидати. Під цим може брудом є людина, є Боже створіння. Але так як брат Альберт каже про те, що маємо бути добрими як хліб, то маємо те добро шукати у тій людині. Свіжий пахучий хліб є насолодою людини і так само ми маємо бути таким хлібом, щоб кожен хто з нами зустрінеться ніколи не пішов голодним. Голодним не тільки фізично, але щоб ніколи не пройти повз. Бачити, що ця людина є Божим створінням, Божою Дитиною. І брат Альберт ціле своє життя відкривав образ цієї людини. Ще одна важлива цитата брата: «Ісус у Євхаристії є Хлібом, то й ми будьмо хлібом». Ця цитата є наскрізною у житті брата Альберта. Бути для всіх.
Сестра Єроніма про свій шлях покликання і зустріч з Сестрами Альбертинками
Моя зустріч з братом Альбертом була дуже давно у 1983 році, коли була беатифікація бр. Альберта, після якої почали виходити книжки про його біографію. У нашій родині завжди було заведено допомагати біднішим, і батьки заохочували до цього і мене. І постаттю брата Альберта я теж захоплювалася і бачила, що відкритість до бідних людей, відкрите серце дуже важливе. Я завжди мала у що вдягнутися, і завжди дуже переживала за тих дітей, які можливо десь були цим обділені. І коли я зачитувалася біографією брата Альберта, то думала, що так би як він жити не змогла. Тобто жити настільки бідно при таких талантах і можливостях, які мав він. Але у душі я завжди прагнула, щоб люди не бідували. І коли прийшов час обирати життєву дорогу, то я сумнівалася. Я люблю танцювати, співати, цікавилася фігурним катанням. І думала також про те, як можу служити іншим. Водночас, відчувала, як прочитані з книг думки брата Альберта залишають слід у моєму житті. Наприклад, брат Альберт казав, що яка молитва, такий і цілий день. У юності я завжди старалася бути на Богослужіннях, старалася молитися, але молилася стільки, скільки потрібно. Але згодом, коли почала читати Святе Письмо, зрозуміла, що можу молитися і читанням Божого Слова. І важливо не скільки я молюся,а як я молюся. Бо брат Альберт казав, що яка молитва – така і досконалість, яка молитва – такий і увесь день. І я почала більше звертати увагу на свою молитву. І побачила, що коли я починала день з Богом, ішла вранці на Богослужіння, а часом це було важко прокинутися вранці, то відчувала таку радість.
Брат Альберт також закликав завжди молитися. І я думала, як то? Нічого не робити, а тільки молитися? Не могла до кінця цього зрозуміти, але коли пізнаєш більше, то розумієш, що і твоя праця теж є молитвою. Відтак, вранці я робила собі намірення, за кого хочу жертвувати цю молитву цього дня. І поверталася до цього у дорозі до школи, у перервах. І відчула, що Бог хоче більше від мене. І мушу сказати, що я з ним трошки «воювала», бо думала, що монахинями стають дівчата більш побожні, які при храмі проводять більше часу.
Але зауважу, що у нашій родині теж завжди було заведено ходити до храму, я у дитинстві та юності завжди долучалася до щоденних травневих і червневих молебнів. Але мені здавалося, часами, що монашество це не про мене, але починала відчувати це покликання. У той період, моя двоюрідна сестра стала директором дитячого будинку. Вона довго не виходила заміж і присвячувала своє життя дітям і я хотіла бути як вона: працювати із дітьми. А у цьому будинку працювали сестри-альбертинки. Коли я їх побачила, то мені їх одяг не сподобався – надто «замотані». Але все ж вирішила розпитати про їхню харизму. І сестра мені все дуже добре розповіла, і про служіння, і про брата Альберта, і про те, що у них важко, бо у них багато складної роботи і молитви. Я це все вислухала, проаналізувала, і зрозуміла, що це все мені дуже близьке, це те, чим хочу займатися у житті.
Перший момент, коли відчула покликання, був у дитинстві. Це була зустріч з Ісусом під час Першого Святого Причастя. Я співала Євхаристійну пісню «Все віддам я для Ісуса». Покликання це велика таємниця, яку до кінця не розгадати. І кожен покликаний має свою історію. І дякую Господу Богу, що мене покликав,мене вибрав, що я саме тут у Згромадженні Сестер Альбертинок і можу за прикладом нашого брата Альберта і нашої співзасновниці сестри Бернадини, іти за Ісусом, наскільки можу, наскільки Бог дає мені сил свідчити про Нього і йти до найбільш потребуючих. Щоб кожна людина могла побачити цей світ іншими очима, щоб вона жила гідно хоч у якійсь мірі, щоб мала що їсти, у що вдягнутися і якийсь дах над головою. Щоб людина мала де прокинутися. Бо тоді вона відчуває себе кимось.
Підготувала Оксана Бабенко
У публікації зокрема використано фото Віти Якубовської, із сайту Львівської Архідієцезії
Повязані записи
