Ми можемо жити, а можемо і завмерти ще живучи. Ми здатні наче обривати горизонти свого сприйняття світу. Проте ми не до цього покликані. Ми покликанні до щирості і відкритості. Ми покликані бути здатними на вибір. Вартість цього вибору, визначена тим, що може бути здобуто у неповторності кожного моменту.
У цьому світі живучи і поки жити будемо, ми завжди очікуємо чогось. Нас кличе щось як ціле. Це в «цілому» є велике прагнення серця, яке прагне до пошуку справжнього себе. Наша людська реальність часто зазнає страждань, оскільки ми часто є переслідуваними прагненнями цілісності. Прагнути буття не для себе, наполягаючи на бутті цілісному для інших, з якими ми будемо разом.
Бути з іншим – це гостро відчувати нагальність бути собою – тим, хто здатний віддавати і приймати. Людина існує на межі буття для себе та для інших. Відкрити себе – це одночасно й відкритися для інших. У нашому житті залишатиметься простір, який не вдасться опанувати. Ми відчуваємо це всюди: у людях, які поруч, у ситуаціях. В нас самих ховається щось нерозкрите, якесь у собі буття. Намагаємося збирати це буття для себе і наражаємося на те, що певної ясності утвердити не можливо.
Попри усі зусилля, спрямовані на утримання ясності світу, ми продовжуємо жити серед тіней. Ця нескінченність довкола нас видається непомірною й тривожною, як ніч. Проте саме ця тривога допомагає нам у наших пошуках істини.
Допомагає нам у цій шаленій спробі віднайти сенс. Людське буття у цих пошуках має своє спрямування і точку відліку, тобто вектор, а також межу досяжного, відкритого.
Ми прагнемо розуміти себе і принаймні потенційно, відкривати неопановане буття, іноді й те, що ми не бачимо у самих собі.
Тут відкритість на іншого має свій сенс. Ми можемо разом іти до цілі. Але кожен з нас по-своєму виявляє відкритість і має перепони для неї свій поріг чутливості та міру чуйності, що до інших.
Але вихід є! Віддаючи своє буття, ми приймаємо його від інших. Це спосіб вірити у сенс буття, що осягається у кожному спонуканні бути заради інших. Відкриття того, що біль та радість кожної людини є у її незбагненному існуванні, але ми можемо співпереживати із нею і саме у цьому є цінність. Ми здатні осягнути нашу присутність у житті іншого лише відкривши своє життя. У цих намаганнях і пошуках відчуваємо і усвідомлюємо присутність Господа, що покликав людське буття у вічності. Саме Бог постає нашим гарантом у твердженні про сенс буття.
бр. Антоній Канюк, ЧСВВ
Повязані записи
