“Щасливе серце, що з Симеоном з життям бажає, хоче розлуки
Ще перед смертю, ще перед сконом Христа прийнявши на свої руки”
(з духовної пісні)
15 лютого (2 лютого за старим стилем) в Україні відзначають одне з найдавніших і найвеличніших дванадцяти свят у церковному календарі – день Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Зустріч з праведним Симеоном та пророчицею Анною у Єрусалимському храмі відбулася на сороковий день після народження Сина Божого. Богородиця з Йосифом принесли Дитя для здійснення старозавітного закону – обряду посвячення Богові первістка “…і щоб принести в жертву…двоє голуб’ят”. “Нині відпускаєш раба Твого… з миром”, – молитовно промовив праведний і благочестивий старець, тримаючи на руках Надію і Спасіння всього людства, готовий перетнути межу життя для осягнення вічного спокою. “І Тобі Самій душу пройме меч – щоб відкрилися помисли багатьох сердець”, – пророчі слова Симеона пройняли Материнське серце Діви Марії (Лк.2,25-39).
Згідно з апокрифом XVI ст. (Перемишльським Прологом), Симеон (з давньоєврейської його ім’я означає “слухняний”), у час правління єгипетського царя Філадельфа Птоломея перебував серед 72-х юдейських мудреців, запрошених для перекладу текстів Святого Письма грецькою (в апокрифі – “єгипетською”) мовою. Під час перекладу Симеон з недовірою прочитав слова пророка Ісаї про народження Сина від Діви і про те, що назвуть Його Еммануїл. Ангел зупинив Симеона і не допустив зневаги Святого Письма, коли той хотів вирізати згадані слова у книзі. Посланець Божий пообіцяв, що Симеон не помре, поки не прийме на руки Спасителя. Так звершилася у храмі довгоочікувана зустріч.
Стрітення Симеона Богоприїмця відобразилося в іконографії, в уснословесній традиції – у духовних піснях, у народних легендах: Симеон “пізнав, що то обіцяний Месія і що та Діва, в якій пророцтво Ісаї мало збутися і збулося, бо видів її окружену небесами, світлом і осяяну божественними проміннями”. На бойківській іконі кінця XIV – початку XV ст. Симеон з розкритою книгою в руках приймає з рук Богородиці Христа. Позаду Божої Матері стоїть Йосиф з голубом, якого приніс на пожертву Богу.
(Стрітення Господнє (ікона з с. Жогатин, Перемишльська єпархія, XV – XVI ст.)
Чуттєвими є роботи західних митців. Наприклад, на сходах величного храму Богородиця обережно передає Симеонові Христа. Позаду Божої Матері видніється постать схиленого Йосифа з двома голубами. За цією подією довкола спостерігають люди, а згори – ангели. У кожного з учасників події на обличчі вимальовується особливе ставлення до побаченого: радість, здивування, спокій. Так цю мить зобразив французький художник Сімон Вуе (1641 р.).
Під впливом описаної у Євангелії зустрічі у середньовіччі розвинулася апокрифічна традиція вшанування подій у житті Божої Матері, які завдали Їй найбільшого болю (п’ять, сім або дев’ять). Про п’ять таких тривог, як зазначено в апокрифі з рукопису Павла Кизикевича (1720 р), розповіла усім людям сама Божа Матір. Першого переживання зазнала тоді, коли від пророка Симеона довідалася про майбутню долю Ісуса Христа. Друге переживання Матері – коли три дні розшукувала Сина в Єрусалимі. Три інші стосуються “пасійного” періоду життя: страждала Божа Матір, коли впіймали Сина, і три дні вона не могла Його бачити; коли Христа розіп’яли поміж розбійниками; коли Його поклали до гробу. Ілюстрацією таких апокрифічних сюжетів є ікона “Богородиця зі сімома мечами”, “Пом’якшення злих сердець” або “Пророцтво Симеона”. Богородицю пронизують сім мечів – три з одного боку, чотири з іншого – символічне відображення Її земних страждань.
День Стрітення особливий у народному календарі, адже завершує цикл різдвяних свят, у деяких регіонах – обряд колядування. Розуміння і сприйняття Стрітення відобразилося й у найменуваннях цього дня. “Стріченя” (“стрітеніє”) – нагадування про зустріч у Єрусалимському храмі, а за давньою, ще дохристиянською традицією – про зустріч-змагання зими й літа. Вірили, тепла пора переможе тоді, коли в день Стрітення буде морозно, а “як капає зі стріхи, не буде з літа потіхи”; “яка погода на Стрітення, така буде і весна”. Жінки випікали млинці, коржики-пташки – символічне запрошення повернутися з теплих країв крилатих провісників весни.
Під впливом західної традиції Стрітення називали “Очищенням Діви Марії” (й досі у Польщі побутує назва – день Матері Божої Громничної (Вогненної)), “Пожертвування Господнє”. В Україні побутувала ще одна назва свята – “Громниця”. Освячені на Стрітення свічки (“громничні”, “громниці”) набували особливої апотропеїчної дії – оберігали упродовж року від нечистої сили, стихійного лиха (від грому й блискавки), хвороби, усіх незгод. Стрітенська свічка – символ любові, терпіння, молитви – того, що допомагає людині у щоденному житті. Тримали громницю біля ікон, запалювали під час молитви, тоді, коли особливо потрібною була допомога Всевишнього[i]. Молитва зі стрітенською свічкою в руках допомагала людині легко і безболісно відійти в інший світ. Окрім свічок, у народі святили воду й зілля. “Покійний Авксеній Київський не раз казав мені, що стрітенська проскура й хрещенська вода особливо помічні для хворих”, – залишив запис Михайло Максимович.
“Молім Бога єдина, молім Матер і Сина, да нам ізволят мирно жити, смерть благу заслужити, со ним в небі стрітись”, – саме таке розуміння значення цього дня, висловлене у кінцевій строфі духовної пісні “Предивне торжество” на честь Стрітення Господнього, дасть змогу кожному християнинові відчути справжнє тепло і світло величного свята. Хай полум’я стрітенської свічі не гасне у серці, у погляді, у словах.
Ірина Кметь
Повязані записи
