Країни, які наступають, тобто загарбують чужі території, мають добре продуманий план. Особливо тоді, коли це гібридна війна, а ще більше інформаційна. Росія вістря своєї боротьби спрямовує чітко, діє безапеляційно, особливо у своїх медіа. Україна ж опинилася у дуже непростій ситуації: на Сході бій за державність, на Заході “добрі сусіди”, що чогось від нас добиваються, ми ж крок за кроком йдемо до Європи, надіємось на Америку, а всередині країни, що змінюється, потрібні реформи. А ще більше ми заявляємо і акцентуємо увагу на тому, що в нас панують свобода і демократія. Якщо так, то ми повинні всередині добре мобілізуватися і особливо пам’ятати про те, що ми живемо у світі фейкових новин і дезінформації. Нещодавно мені довелося познайомитися зі статтею о. д-р Мирослава Татарина з Канади “Спокуса класицизму: привабливість постправди”, яка була надрукована у журналі “Патріярхат” Ч. 6, 2017 р. В ній, здається, є два моменти, на які необхідно звернути увагу: по-перше, він стверджує, що ще 3 березня 2011 р. тодішній секретар Гілларі Клінтон свідчила перед Конгресом, що США програє Росії в інформаційній війні. Тоді на її заяву майже ніхто не звернув уваги. Зовсім нещодавно наш співвітчизник, громадський і політичний діяч, науковець, академік Ігор Юхновський в одному із інтерв’ю сказав: “Інформаційно ми цю війну програли”. Було це десь у 2015 р. Читав я далі, що не всі з цим погоджувались, навіть дехто звинувачував Юхновського в песимістичних настроях. Однак, нам самим судити, чи це є дійсно так. Клінтон теж не вірили і не сприймали її слів. Далі у своїй статті о. д-р Мирослав Татарин посилається на британського психолога Стефана Левандовського, який стверджує, що “діюча демократія (а це ми з вами, наша Україна сьогодні) потребує добре проінформованої публіки. Якщо люди є в середовищі усепроникної дезінформації, правдоподібно їхні рішення будуть низької якості”. Отже, звідси робимо висновок – Україна потребує кардинальної реформи в інформаційній політиці, тому ми повинні підтримати тих, хто збирається оживити наші ЗМІ, особливо Українське радіо і телебачення, як суспільні. Зараз, нажаль, спостерігаємо зворотню реакцію. Багато хто, заявляє, що нам не потрібно суспільних ЗМІ, а Українське радіо і телебачення повинні й надалі бути державними, оскільки в нас війна і все повинно бути під контролем. У цьому випадку можна сказати так, але у більшості ні. Зміни потрібні! І їх видно. Але нам більше потрібно наголошувати на тому, щоб суспільного мовника Українське радіо всюди можна було чути і навіть поза межами України. Чому польську “Єдинку” ми чуємо аж до Києва, румунів майже по всій Україні, російські “ФМ ВЄСТІ” повсюдно, а наше радіо, хоч і здобуло більшість ФМ частот, ще не всюди в Україні добре чути. Існує проблема і недофінансування суспільного мовника, особливо щодо трансляції передач. Як ми маємо в сьогоднішньому дезорієнтованому і дезінформованому суспільстві почути правду і особливо ті, хто знаходиться на окупованих територіях, адже “дезінформація – це не тільки бути зле проінформованим, а йдеться про загальне інтелектуальне здоров’я суспільства” – каже С. Левандовський.
І ще про духовну безпеку з історичними паралелями! Всі ми, українці, у цей момент історії повинні бути максимально духовно зібраними, щоб не повторити помилок хоча б сторічної давності. Століття тому крах російського самодержавія настільки був збуреним, що закрив очі нашим державним і політичним діячам на дві насущні речі, без яких держави як такої не існує. Вони якось так хором виступили проти церкви і армії. І одна і друга в роки російського самодержавства були не надто зрозумілі лібералам та вільнодумцям з соціалістичним забарвленням і це в результаті призвело до краху в національно-визвольних змаганнях доби Української революції. Потім український державницький діяч Іван Огієнко (митрополит Іларіон) охарактеризує ці події, як суцільну “соціалістичну дурійку”, що призвела до захоплення більшовиками України. Президент України П. Порошенко у своєму нещодавньому виступі на святкуванні 100-річчя проголошення незалежності УНР та 99-річчя злуки ЗУНР І УНР нагадав спогад прем’єр-міністра українського уряду періоду Директорії Ісаака Мазепи, в якому він говорив про те, що згодом більшовики вихвалялися, що вони взяли Україну під свій контроль лишень пропагандою, настільки населення України на поч. 20-х років ХХ ст. було дезорієнтоване і соціально, і ідеологічно. Навіть сьогодні у соціологічних опитуваннях найбільша довіра населення до церкви і війська. У своєму слові під час Божественної Літургії 23 січня 2018 р. Святійший Патріарх Філарет сказав: “Якби не Київський Патріархат, то Путін був би у Києві”. Зверніть увагу, що наш Патріарх говорить дуже чіткі фрази, без замилювань і закручень. Чітко і ясно! І це зрозуміло! Церква – духовний фундамент будь-якої держави і тим більше Української.
Отже, духовна зібраність, висока інтелектуальна здібність наших керманичів, повинна затуманити в їхніх очах питання власної наживи, особистих інтересів. Працювати тільки для Держави, тільки для України. Працювати на те, щоб наш український духовно-інформаційний простір був чистим і допомагав кожній людині бути свідомою та інтелектуально зорієнтованою на свою власну Державу, для якої всі мусимо працювати не покладаючи сил.
Митрополит Львівський і Сокальський УПЦ КП Димитрій (Рудюк)
Повязані записи
