Кожен, хто прямує дорогою на Закарпаття зі Львова через Стрий, переїждатиме неодмінно мальовниче село Коростів. Воно простягається по обидві сторони центральної дороги і є немовби воротами у Бойківські Карпати.
І мало хто, переїжджаючи через нього, здогадується, що з цим селом у міжвоєнний період пов’язували дуже стисло своє майбутнє монахи Студити. Напочатку 20-х років Церква поставила перед ними завдання взяти під свою душпастирську опіку три найголовніші етнорегіони України: Бойківщину, Лемківщину і Гуцульщину.
Бойківщина була першою на списку. Про це виразно свідчить листування митрополита Андрея Шептицького з Преосвященним владикою Йосафатом Коциловським. Пошук місця розпочався у 1924 році і активно тривав протягом 1925 року. Ось фрагмент лист останнього до Митрополита:
«
+
Ваша Ексцеленціє!
На поручення лікаря я змушений від чотирьох днів лежати в ліжку і не маю надії підвестися з нього скорше як по около півтора тижня. Маю запалення (…) і бронхіт у цілих легких [легенях – ред.]. Ще й причина, що годі мені і думати про прибуття на які небудь спільні наради.
(…)
Основання монастиря Студитів в моїй єпархії, а ще до цего між Бойками, я приняв до відома з правдивою радістю. Це буде благодать для них, а тим самим для цілої єпархії.
Доручаюся ласкавим молитвам і прошу приняти вислови мого (…) поважання.
Вашої Ексцеленції слуга і брат у Христі
+ Йосафат Єп[иско]п.
Перемишль 6/ІІІ.[1]925″
Врешті решт, після довгих пошуків, було прийнято рішення про заснування повноцінного монастиря Студитів у Коростові.
Наприкінці травня 1926 року до Коростова приїздить з монахами особисто отець Ігумен Климентій Шептицький, приглядається ситуації, розмовляє з людьми, розвідує про потреби людей і як вони сприймуть заснування монастиря. У метрикальних книгах навіть збереглися імена тих, кого він в часі свого перебування у Коростові охрестив, шлюбував чи похоронив. До речі, збереглося офіційне повідомлення про призначення отця Климентія Шептицького завідателем парафії в Коростові.
Переконавшись, що Коростів є найбільш сприятливим місцем для душпастирства серед Бойків, Ігумен Студитів залишає перших монахів на місці, поставивши перед ними завдання створити усі умови для повноцінного монастиря. В 1927 році у Шематизмі Львівської Архиєпархії вже з’являється офіційне повідомлення про те, що у Коростові офіційно діє Студитський монастир, у якому знаходиться один єромонах і три монахи.
Монахи Студити виконували свою душпастирську місію на цих теренах аж до офіційної ліквідації УГКЦ радянською владою. Один з них – отець Ілля (Ісая) Ісайчук, родом з Космача, був ростріляний військами НКВД біля села Болехівці на Дрогобиччині, а отець Кирило (Константин) Ганущак в терпінні і поневіряннях ніс вогонь віри у Ямельниці, де і спочив біля парафіяльної церкви. Долі інших Студитів, які душпастирювали на цих землях, виявилися не менш трагічними.
Чому не вдалося створити повноцінного монастиря Студитів у Коростові ? Ким були і що робити Студити у Коростові ? Як Боже Провидіння покерувало справою тепер у Коростові ?
Відповідь на ці та інші запитання знайдете у моєму новому грунтовному дослідженні, який вийде друком на одному з інтернет-сайтів вже у травні цього року. Про це повідомив Синкел у справах монашества Львівської Архиєпархії УГКЦ, єрм. Юстин (Бойко).
Анонс роблю для самих жителів Коростова і зацікавлених, які знають про моє нове дослідження і весь час питаються, коли я його завершу. Якщо буде здоров’я і добрий настрій (без чого справжній гуцул ніколи не береться до роботи), то все вийде вчасно.
А для інтриги публікую декілька архівних документів, які підтверджують деякі речі з щойно написаних.
Повязані записи
