Богослужіння перших днів Великого посту закликають нас зі самого початку правильно розставити акценти. Літургійні тексти першого тижня – це простора проповідь про характер християнського посту, з якої можна зробити висновок, що піст полягає не стільки у якихось практиках, скільки у стосунках: зі собою самим, з Богом і з ближніми.
Віднайдення цілісності. Богослужіння дає ясно зрозуміти, що піст стосується цілої людини, а не лише якісь окремі аспекти її життя, він наче запрошує нас повернутися до біблійного розуміння людини та її життя у світі. А таке бачення передбачає гармонійне поєднання тіла, душі і духа як трьох вимірів людської істоти, а не трьох окремих “частин”. На практиці це означає, що всі сфери нашого життя, – матеріальна, душевна, духовна – взаємно впливають одна на одну. Цей вплив може бути дуже різним. Ціль посту – у віднайденні цілісності особи, тієї гармої, яку Творець заклав у нас на початку.
Піст пригадує, ким є людина, яка в неї ціль і як її досягнути. Цікаво, що з перших днів посту і аж до його завершення ми читаємо на кожній буденній вечірні книгу Буття, текст, який оповідає про початок повстання світу, людини, про покликання людини, її падіння і намагання віднайти близькість із Богом.
Богослужіння у різноманітних текстах і обрядах закликає нас також прислухатися до себе самих, наче повернутися до себе, відчути себе. Характарною особливістю літургійних текстів є діалог з душею, звертання до душі (“Душею моя, душею моя, устань, чому спиш?”).
Раз у раз виринає і тема стриманості від їжі. Останнім часом цей зв’язок оминають, відсувають на задній план, мовляв, піст – це не лише стриманість в їжі, а значно глибше поняття. Погоджуюся, однак аспекту їжі неможливо оминути при розмові про піст. Адже, по-перше, їжа – це засіб нашого зв’язку зі світом, це необхідний для нашого життя елемент.
Від того що ми їмо і в якій кількості значною мірою залежить те, якими ми є. Тому поміркованість в їжі, безперечно, є важливою, а в добу “фастфуду”, то й мови нема.
Але є ще й інший аспект. Їжа – це не лише те, що ми кладемо до рота, а й те, що входить через наші очі, вуха. Сучасна людина «їсть» набагато більше за те, що можна покласти на тарілку – вона їсть різні види інформації: важливої, менш важливої, розважальної, інколи деструктивної, інформації, яка просто задовольняє цікавість чи вбиває увагу і час. Слухаючи на богослужінні про їжу, маймо на увазі не лише калорії, але й мегабайти. Вони теж впливають сьогодні на наше здоров’я і на те, ким ми стаємо. Піст заохочує нас правильно вибирати їжу і для нашого ума.
Часто в богослужінні мова заходитиме про пристрасті. Пристрасті – це паразити людини, як тілесно-духовної істоти. У людині закладені Богом різні сили, енергії, бажання, які самі про собі є добрими, але які можна також використовувати і на зло. Пристрасті – гнів, марнославство, грошолюбство, владолюбство, блуд, лінивство – якраз маніпулюють цими природними прагненнями і збивають людину з правильного шляху, баламутять її. Мої думки, бажання, дії можуть бути паразитами, які заважають жити найперше мені самому. Подвиг посту полягає у відмові від небезпечних пристрастей, в боротьбі з ними. Це немов би ви звернулися до лікаря і розпочали лікування якоїсь недуги, яка нищила ваше здоров”я. Ви починаєте відчувати позитивний ефект, і це викликає у вас задоволення і радість. Тому вже на початку Посту звучить цей радісний акорд:
Посту час радісно розпочнімо, до подвигів духовних себе спонукуючи; очистьмо душу, очистьмо плоть, постімо, як од їжі, од усякої пристрасти, розкошуючи чеснотами духа; щоб, удосконалюючись у них з любов’ю, удостоїлися всі ми узріти всесвященне Страждання Христа Бога і святу Пасху в духовній радості (стихира Сиропусної неділі ввечері).
“Господи і Владико життя мого”. Християнинові слід розуміти, що піст немає сенсу лише як вправляння задля самовдосконалення, саморозвитку, про який ми сьогодні чуємо на кожному кроці. Християнське бачення людини полягає в тому, що вона є образом Божим. Якимось незбагненним чином людина є споріднена з Богом, закорінена в Ньому. Однак, далеко не завжди в своєму житті їй вдається це проявити. Людина часто забуває про Бога, стає автономною, покладається на себе, пише свій сценарій дійсності, а деколи навіть свідомо протиставляє себе Богові і починає встановлювати свої правила гри у світі. Часто інструментами у цій грі виступають влада, гроші, насильство, похіть… Піст важливий тим, що він наче червона лампочка попереджає людину про небезпеку життя без Бога, перестерігає, що не слід загарбувати дарований Богом світ, пригадує, що повноцінна людяність можлива за умови гармонійних стосунків з Творцем. Коли людина зводить свій погляд до Бога, звертається до Нього за благословенням, то отримує набагато більше, ніж тоді, коли силкується самотужки увірвати собі якнайбільше. Деколи власне відмова від чогось – їжі, задоволення, амбіцій, самоствердження за рахунок іншого, марнославства…(цей список кожен зможе продовжити сам) – допомагає нам усвідомити і на досвіді пережити, що Бог є Господом і Владикою нашого життя (пор.: молитву св. Єфрема, яку промовляємо протягом цілого Посту). Тобто саме аскеза у різних своїх проявах (хоча не лише вона) допомагає людині трактувати Бога серйозно і налагодити стосунки з Ним як Джерелом справжнього життя. В цьому і полягає найглибший сенс покаяння – зміни ума, способу мислення і оцінювання дійсності.
Відкритість до ближнього. Богослужіння початку св. Чотиридесятниці не перестають наголошувати, що піст – це не просто “моя особиста справа”, мій вибір, моя духовна практика чи вправа. Християнський піст – це спільна справа, спільнотна дійсність, яка передбачає взаємодопомогу. Тому святі отці, а враз і автори літургійних текстів, які найчастіше порираються на їхні твори, будуть наголошувати, що піст не має сенсу без милостині. Саме це слово вказує нам на найсуттєвіше – милість, милосердя. Помилково звужувати милостиню лише до грошової пожертви незнайомій людині на вулиці. Це лише один із багатьох видів цієї чесноти. Важливий, але далеко не єдиний. Милостиня передбачає знову ж таки правильний стосунок з ближніми. Як з незнайомими, так і з близькими. Милостиня – це передовсім відкритість до ближнього і його потреб, вміння побачити, почути, відчути і милосердно відгукнутися.
Однак, було б необдуманим спрощенням зводити стосунки з ближніми до милостині. Посні літургійні тексти закликають нас до більш рішучих, а можливо навіть радикальних кроків:
“Постячи, бра́ття, тіле́сно, постімо і духо́вно: розв’яжімо вся́кі у́зи непра́вди, розірвімо пу́та наси́льницьких уго́д, уся́кий до́говір несправедли́вий роздерімо…” (стихира вечірні першого тижня Посту).
Піст передбачає також і очищення стосунків з ближнім, подібно як і очищення стосунку зі собою і Богом. Ми схильні обростати такими собі “корупційними схемами” у стосунках з людьми, які нас оточують. Так, корупція стосується не лише політичних діячів. Просте підлабузництво, нещире “підтакування”, роздування конфліктів чи навпаки старання замаскувати проблему, яка раніше чи пізніше вибухне і принесе людям біду, приниження одних за рахунок інших і т. д. Це і є ті “узи неправди”, які нас поневолюють. Якщо покласти руку на серце, то важко не погодитися з висловами біблійних пророків про вплив вчинків на цілий народ, суспільство.
Якщо коротко підсумувати, то піст, насправді, є вчителем і дороговказом для цілого життя людини, а не лише для окремого відрізку часу перед Пасхою. Не даремно святі Отці говорять про Піст як про “символ” чи “образ” земного життя людини. Але нам, людям, треба завжди пригадувати про найважливіше. Ось тому Церква і запрошує сприйняти цю “сприятливу пору” Посту як особливий момент важливої подорожі. Хіба ж наше життя – це не момент подорожі?
“Возсіяла благодать Твоя, Господи, возсіяло просвічення душ наших! Ось – пора сприятлива, ось – пора покаяння, відкиньмо вчинки темряви і зодягнімося у зброю світла, щоб, перепливши велике плесо посту, досягли ми тридневного Воскресіння Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, що спасає душі наші” (стихира Сиропусної неділі ввечері).
Максим Тимо
Повязані записи
