За вікном золота осінь, вона своїм радісним і усміхненим поглядом дивиться на заклопотаних батьків, які кожного ранку із трепетом на душі проводжають своїх дітей у школу, що із розпростертими руками чекає своїх старанних учнів, адже розпочався начальний рік. Батьки, виконавши свою ранкову місію, із спокійними думками біжать вирішувати справи, оскільки впевнені, що там, у школі, на їхніх дітей чекають вони – мудрі, ввічливі, можливо, із посивілими волоссям на голові учителі. Так, справді, вони із нетерпінням чекають на наших найрідніших людей, на наших дітей для того, щоб подарувати їм не тільки знання, але і мудрість. Адже, у Слові Божому читаємо: «Щасливий чоловік, що знайшов мудрість, людина, що розум придбала» (Пр. 3:13). Але, дорогі батьки, чи справді із початком нового навчального року для вас настали канікули? Ні. Пам’ятайте, що сім’я – це школа, яка не має канікул, яка починається з першого дня народження вашої дитини, і саме ви, як мудрі педагоги, стаєте для неї і батьком, матір’ю, і учителем. Дуже часто у нашому суспільстві батьки покладають усю повноту відповідальності за виховання своєї дитини на учителів: проявляють претензії, агресію, неповагу. Саме ви, шановні батьки, повинні привити своїй дитині моральні, християнські цінності. Саме від вас залежить те, чи буде ваша дитина по-справжньому щаслива.
Про важливу місію батьків у вихованні своїх дітей, роль учителя у формуванні молодої особистості розмірковує капелан громадської ініціативи «Дрогобиччина SOS», сотрудник храму Успіння Пресвятої Богородиці Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ (м. Дрогобич) протоієрей Ігор Цмоканич:
«Що первісно означало слово «педагог» і чи насправді воно змінило своє значення? Первісно, «педагогами» називали слуг або, інколи, рабів, завданням яких було: забрати дитину з дому, провести її до школи і сидіти там для того, щоби вона не втекла, провести дитину до наставника чи від наставника, повторювати з нею уроки, чогось її навчати. Буквально, «педагог» означає «той, хто провадить дитину». І, насправді, завдання учителя – це навчити дитину вчитися, супроводжувати її у життєвих мандрівках, навчити думати, подати знання, необхідні для прийняття рішень.
Але, насправді, оце своє покликання педагог може звершити тільки тоді, коли є, навіть не співпраця з сім’єю, – коли сім’я робить те, що вона має робити. Бо саме сім’я, родина є головною школою цінностей, без яких дитина ніколи не стане людиною, без яких вона не буде мати головного – людяності. І, власне, коли діти пішли до школи, коли батьки, до певної міри, сприймають це, як свої канікули, і хіба висловлюють претензії чи зауваження до учителів, хотіло ся б сказати: «Діти – ваше дзеркало». І якщо учителям не завжди вдається щось зробити, то це тільки тому, що не зробили щось ви. До того ж, діти є дзеркалом справжніх вас, не таких, якими ви себе уявляєте. Діти відображають ваші справжні цінності. Вони завжди дивляться на вас, копіюють. Саме дивлячись на батьків, на ті стосунки, які присутні у сім’ї, діти моделюють їх з оточенням. Тому, якщо хочете знати, які ви є насправді, чим насправді живете, – подивіться на ваших дітей. Бо завданням батьків є не тільки дати дитині усе, що вона хоче. Зрештою, виглядає на те, що дуже часто батьки сприймають дітей, як певний інструмент для реалізації своїх амбіцій. Діти сприймаються, як продовження цих амбіцій. У мене мусить бути крутіша тачка, хата, а очевидно, і крутіша дитина. Інколи, на жаль, це проявляється у підготовці до першої Сповіді і Причастя, коли головним є фотограф і платтячко. Уявіть собі, що ви подарували дитині дуже гарну, швидку, потужну машину, але машину без гальм. Ви зробили для неї добро чи навпаки, ви їй нашкодили або покалічили? Ось тут так само, ви можете дати дитині усе, що вона хоче. Бо ви хочете бути добренькими, немов би хочете купити її любов, хочете виглядати гарним батьком чи гарною матір’ю. Але, якщо ви не навчили дитину любити, співчувати, якщо ви не навчили її того, що щастя не у речах, а у правильних стосунках, якщо вона ніколи не бачили справжньої любові у сім’ї, а любов – це увага, повага і час, якщо ви дитині передали тільки матеріальні цінності, то навіть дуже крута, успішна, популярна школа нічого з тим не зробить. Саме головне і саме страшне це те, що дитина ніколи не зможе бути щасливою, і ви її покалічите. І тому зараз, відправляючи своїх дітей до школи, пам’ятайте найперше про те, що сама головна школа у житті – це сім’я. Витрачайте на дітей удвічі менше коштів і вдвічі більше часу.
І ще одна важлива річ, яку потрібно підкреслити, наголосити: багато дітей, можливо, відпочивало за кордоном у Туреччині або Єгипті, і там їх забавляли аніматори. Можливо, вони відпочивали у різних таборах, і там, їх так же само забавляли, бавили аніматори. Біда у тому, що і батьки, і діти сприймають учителів, як аніматорів, які повинні їх розважати і до них пристосовуватися. Але, власне, у тому полягає педагогіка: не тільки у тому, щоби пристосовуватися до дитини, щоби вона змогла щось зрозуміти, але, щоб дитина, все ж таки, зрозуміла, що є речі, з якими потрібно рахуватися, і вона до чогось мусить пристосовуватися. І тому, батьки, якщо хочете, щоб ваша дитина вчилася, – не сприймайте учителів, як обслуговуючий персонал. Учителі – не аніматори. А ви – вчителі».
Підготували Юліана Лавриш, Андрій Мандрика
За матеріалами відеоблогу прот. Ігоря Цмоканича для ресурсу «Варто – Галицькі Новини»
Фото – із Фейсбук-сторінки прот. Ігоря Цмоканича
Повязані записи
