Сьогоднішня неділя називається неділею про самарянку. У євангельському уривку ми читаємо розповідь, у якій описується зустріч Христа із жінкою-самарянкою. Між цією жінкою і Ісусом відбувається глибокий, наповнений живої віри і любові, діалог. Протягом цієї розмови самарянка відкривається Господу, немовби знаходячи духовну поживу для своєї душі. А Ісус, оскільки їхня зустріч відбулася біля криниці Якова, говорить: «Кожен, хто оту воду п’є, знову захоче пити. Той же, хто нап’ється води, якої дам йому я, – не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне» (Ів.4,13-14). Про те, як втамувати духовну спрагу свого життя, та чи правильними є наші стосунки з Богом, розмірковує сотрудник храму Успіння Пресвятої Богородиці Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ (м. Дрогобич) протоієрей Ігор Цмоканич:
«Дорогі брати і сестри! Чим людина відрізняється від тварини? Або ж так: чим людина найбільше відрізняється від тварини? Зазвичай говорять про те, що людина відрізняється від тварини розумом, своєю свобідною волею тощо. Проте, найбільша відмінність полягає в тому, що людина хоче бути щасливою. Бажання щастя, спрага за щастям – це те, що робить людину людиною, або ж те, що рухає нею. За словами блаженного Августина всі люди живуть, щоби бути щасливими, навіть, якщо роблять так, щоб такими не стати. Ця спрага за щастям була двигуном людської культури, людського прогресу, і, зрештою, людської релігії. Людина хоче бути щасливою, а щастя людини, як прямо говориться в Писанні, і як розуміють деякі люди, не в речах, а у стосунках з Богом, з ближнім, а навіть із самим собою. Ми всі потребуємо Бога. Можна сказати, що людину людиною зробила не праця, а віра. Адже людина шукала цього невідомого, і цей пошук породжував релігії, а релігії творили культури. Дуже часто бувало так, що людина не стільки знаходила Бога, скільки створювала Бога по своєму образу і подобі. А уявлення про Бога завжди відображається і у нашому ставленні до ближнього. Тобто, життя людини є відображенням того, в якого Бога вона вірує. Є різні типи релігій, зокрема починаючи від найпростіших язичницьких. Більшість релігій базувалися на страху і бажанні немовби вислужитися перед Богом. Натомість в Писанні ми зустрічаємося з іншою релігією, з іншими стосунками з Богом. Ці стосунки будуються на любові, на довірі. Тобто Богові належиться все. Він нічого не потребує від людини. Бог любить людину, але очікує і від неї любові. А любов – це довір’я, послух і вірність Йому. Про це постійно нагадували пророки.
Сьогодні у Євангелії ми бачимо релігійну жінку, яка вважає, що правильно поклоняється Богу, але ця її релігія не зробила її щасливою. Ми бачимо людину, яка заплуталася у своєму житті. Вона хотіла бути щасливою, але все це закінчилося розбитим життям. Вона мала п’ятьох чоловіків, а шостий – це не її чоловік. Ця жінка тому і приходить до криниці, яка знаходиться далеко за містом, хоча і в самому місті була криниця. Вона, мабуть, боялася осуду від інших людей, які вважали її безнадійно пропащою. Тобто, людина шукала правильних стосунків з Богом, прагнучи бути щасливою. Але неправильне уявлення про Бога, або ж стосунки, які будуються не на тому, відбилися на її особистому житті, на її щасті. Але Господь бачить цю людину. Він бачить перед собою не просто велику грішницю, а тим більше не самарянку, тобто представницю ворожого до юдеїв народу. Він бачить заблукану овечку. Через самарянку Господь бачить кожну людину, яка помилилася. Саме тому Він їй пропонує те, що насправді наситить, дасть відповідь на саму головну спрагу – спрагу життя. Господь говорить, що цю спрагу може втамувати тільки Бог. Адже правильні стосунки з Богом будуються не на страху, але на Дусі і Істині, або ж, – на правді і любові. Тобто, це означає, що треба мати правильне уявлення про Бога, як милосердного Батька. Також потрібно мати правильне розуміння Його волі щодо нас. Ось що зробить нас щасливими. Він говорить про стосунки, які мають будуватися на правильному розумінні, на правильному знанні, але так же само і на любові, на правді, на милосерді. І ось розповідь про самарянку, яка залишила свій глечик – це образ того, що вона знайшла цю воду. Нехай приклад самарянки стане для нас запитанням: а на чому базуються мої стосунки з Богом? Ким є для мене Бог? Якими є мої стосунки з Ним? Нехай Господь навчить нас поклонятися в Дусі та Істині».
Підготувала Юліана Лавриш
За матеріалами відеоблогу для Фейсбук-сторінки Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ
Повязані записи
