У сьогоднішньому євангельському уривку ми читаємо притчу про блудного сина. Із трепетом душі, а можливо із сльозами на очах ми слухаємо слова цієї притчі. Перебуваючи на порозі Великого посту, Церква пропонує нам до роздумів саме цей євангельський уривок. Адже розповідь про те, як милосердний батько прощає свого сина, стає найвищим еталоном милосердя. Заглиблюючись у суть цієї притчі, ми сьогодні роздумуємо і над нашим життям. Так, як батько чекає свого сина, так же само і Господь сьогодні чекає на кожного із нас. Він чекає на навернення навіть останнього грішника. Велика Божа любов сьогодні перекреслює всю людську злобу і ненависть. Господь прощає і провадить дорогою спасіння кожного, хто прибігає до Нього з глибоким покаянням і відкритим серцем. Ісус звертається до кожного з нас словами: «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас» (Мт. 11, 28). Про важливість прощення у житті християнина, прояв милосердя, як шлях до людської досконалості у контексті притчі про блудного сина, розмірковує сотрудник храму Успіння Пресвятої Богородиці Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ (м. Дрогобич) протоієрей Ігор Цмоканич:
«Не раз ви чули притчу про блудного сина. Притча про блудного сина – це одна з найвідоміших притч Господніх. Хтось називає цю притчу перлиною Божого милосердя. Притча про блудного сина – це короткий зміст цілого Писання, адже розповідає про людину, яка через свій гріх віддалилася від Бога, яка почала боятися Бога. Водночас, це притча про те, як Бог у батьківській любові шукає людину та спасає її своїм прощенням. Здавалося би, що це дуже проста притча для розуміння, але тут ховається певна небезпека – не побачити всієї глибини, сприйняти цю притчу поверхнево. Для того, щоб краще зрозуміти цю притчу, вартує згадати розповідь про гріхопадіння. Писання розпочинається розповіддю про сотворення світу, сотворення людини. А також розповідається про Бога, який створив чоловіка із земного праху, вдихнувши віддих життя, і людина стала живою істотою. Бог поселив чоловіка у пишному саду, який є образом повноти життя або тим, що ми зараз називаємо щастям. Це був комфорт, безпека, захист і насолода. І Бог дивиться на чоловіка і каже: «Не добре чоловікові бути самому». Бог створив для нього жінку, тим самим показавши, що для повноти життя і щастя людина потребує непросто доброго середовища, непросто добрих і комфортних умов, але, найперше, вона потребує спілкування. До речі, правильне спілкування з Богом, ближнім і самим собою у Біблії називається словом праведність. І саме така праведність дає людині повноту життя, коли людина живе в мирі і радості. Далі розповідається про сотворення жінки. Отже, здавалося би все створено добрим, але всі ми чудово знаємо, що насправді все не так, ми знаємо і про те, що світ давно не є райським садом. Ми знаємо, що стосунки між Богом і людиною не є такими довірливими, якими вони були в раю. Кожен з нас відчуває цю різницю між тим, якими ми повинні бути і тим, якими ми є насправді. У Писанні це пояснюється гріхом і тут дуже важливо є підкреслити, а як стався гріх? Чому стався гріх? І, власне, гріх стався через недовіру Богу, через недовіру Його милосердю. Тобто перші люди, наші прародичі, не побачили всіх дерев, а вони всі були добрими для поживи, але вони зациклилися на одному, з якого не можна було їсти. Після цього їм почало здаватися, що Бог їм чогось жаліє, вони засумнівалися у Його милосерді, засумнівалися у його турботі. А згодом прийшла думка, що, мовляв, ми краще справимося з нашим життям. А далі вони зірвали плід із забороненого дерева і з’їли його. Щоправда цієї мудрості вистачило тільки на те, щоб прикрити свою наготу одежею із листя. Яка гірка іронія: хотіли стати майже, як Бог, а побачили, що є нагі. Але саме страшним є те, що саме ця недовіра, яка привела до непослуху, позначилася на стосунках між Богом і людьми, а також і між самими людьми, і замість довіри до Бога з’явився страх.
І про це ж розповідається у притчі про блудного сина, тільки ця притча все ж таки наголошує на милосерді батька, який завжди чекає, який завжди готовий простити і повернути дитині її попередню славу. Блудний син, перебуваючи в домі отця, ще не розуміє, що справжнє щастя – це любити і бути любленим, це бути біля батька. Для нього щастя – це майно, яке дає багато і багато можливостей. Для нього перебування в батьківському домі – це, немовби, обмеження свободи. Час йде, син не може чекати поки батько помре, щоб успадкувати частину майна. Він хоче жити тут і тепер, і чим дальше від батька, тим краще. Молодший син не є поганим, просто у своєму бажанні жити він не рахується із почуттями свого батька. Він приходить і просить свою частину маєтку, а тим самим немовби каже: «Слухай, ти задовго живеш, а я не маю часу чекати». І нас вражає те, що батько все ж таки дає, хоча міг би цього не зробити, міг би стримати сина. Але ні… Батько відпускає. А далі син витрачає все майно, спускає його на друзів, на своє задоволення і стає гіршим за свиней, бо про свиней дбають більше, ніж про нього самого. Почуття голоду приводить його до тями, але він і далі продовжує думати про себе, про своє виживання.
І ось син вирішує повернутися до батьківського дому, адже знає про те, що там навіть до слуг ставляться краще. Так, це важко ще назвати покаянням, це просто розуміння, зрештою – це бажання вижити. Він усвідомлює, що вже не може претендувати на те, як було раніше, але він згоден бути бодай наймитом. Він заготовив формулу примирення і прощення, він готується до того моменту, коли потрібно буде просити прощення на колінах, але цього не стається, бо батько побачив сина першим. Батько кидається йому назустріч, батько навіть не хоче слухати те, що він йому говорить, але обіймає його, повертає йому одежу. Батько не хоче прийняти свого сина, як слугу, а приймає його, як сина. Батько повертає йому всю гідність, адже саме такою є батьківська милостива любов. Саме такою є батьківська любов, яка завжди вірна. Батько не може перестати любити, батько любить не за щось. І саме ця велич батьківської любові проявляється у прощенні, яке повертає цій дитині гідність і повертає її до повноти життя. Тому притча про блудного сина – це, найперше, історія про милосердного батька. Зрештою, це притча про Бога, для якого ми завжди залишаємося дітьми, навіть якщо робимо погані діла. Для Небесного Отця наш гріх – це непросто великий злочин перед справедливим суддею, а Він не той, хто буде суворо судити за наші помилки. Більшість наших помилок спричинені бажанням бути щасливими. Біда в тім, що ми не завжди знаємо у чому полягає щастя. Біда в тім, що ми дуже часто думаємо про те, що щастя в речах, а не в стосунках, але тим не менше ми залишаємося дітьми, і до нашого гріха Він ставиться, як до хвороби, яка не дає жити в повноті, яка не дозволяє бути щасливою. Тому Він завжди готовий прийняти, Він завжди готовий простити, а, відтак, вилікувати і зцілити нас своїм милосердям. Це притча про милосердного батька, але водночас, це і притча про старшого брата, який хоча і перебуває в домі отця, але надзвичайно далекий від нього, адже сприймає батька, як того, чию любов потрібно заслужити. Виявляється, що він дальше від свого батька, ніж молодший син. Адже цей син повернувся, а інший син перебуває в домі отця, але водночас закритий на його милосердя. Він не може прийняти свого брата, як справді брата. А милостивий батько каже: «А веселитись і радіти треба було» (Лк. 15, 32). Притча про блудного сина – це притча про нас. А як ми ставимося до ближнього? Чи можемо ми уподібнюватися до Небесного Отця у Його милосерді, у Його здатності прийняти іншого, у Його здатності простити?»
Підготували Юліана Лавриш, Андрій Мандрика
За матеріалами відеоблогу прот. Ігоря Цмоканича для Фейсбук-сторінки Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ
Повязані записи
