У недільному Євангелії ми читаємо про те, як Ісус Христос знову робить велике чудо – зцілює двох сліпців. Не зважаючи на свої немочі, ці люди у своєму серці мали велику віру, завдяки якій їхнє життя змінилося – їхні очі відкрилися. Про великий подвиг віри Авраама, завдяки якому він отримав потомство, про те, що потрібно робити, щоб Бог почув і наші прохання, розмірковує сотрудник храму Успіння Пресвятої Богородиці Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ (м. Дрогобич) протоієрей Ігор Цмоканич:
«Слава Ісусу Христу! Дорогі брати і сестри! Пам’ятаєте, як на початку служіння Господа нашого Ісуса Христа диявол спокушав Його. І однією із спокус було те, що диявол поставив Ісуса на наріжник храму, який височів над велелюдною долиною. Він казав, що, якщо ти Син Божий, то кинься вниз, і тоді вони увірують в тебе, і поклоняться тобі. Тим самим лихий, немовби, спокушав Ісуса примусити людей до віри. Він, немовби, каже про те, що люди змучилися від тягарів і сумнівів. А віра – це завжди і рішення, і відповідальність. І, власне, вони бояться прийняти рішення. А Ти застав їх вірити, зніми з них цей тягар сумнівів. А Ісус, натомість, відмовився, поборовши цю спокусу. І далі у Євангелії ми читаємо про те, що Ісус ходив і проповідував, зціляв всяку недугу. Але всі ті чудеса були відповіддю Ісуса на біль, на нещастя, на хворобу людини. Дуже важливо сказати, що Ісус не просто оздоровлював, а зціляв, повертаючи людину до повноти життя. Саме такого зцілення потребуємо всі ми. Але Ісус робив чудеса не для того, щоб когось примусити до віри, бо цю спокусу Він поборов, а, навпаки, Його чуда були відповіддю на віру.
А якою тоді має бути віра, щоб робити чудеса? У Писанні батьком всіх віруючих називають Авраама. Я думаю, що ви пам’ятаєте цю біблійну розповідь про те, що в Урі Халдейському був багатий чоловік, який, здається, мав все, що потрібно для щастя. Але він не мав дітей, яких дуже прагнув. Він любив свою дружину, і саме від неї, від Сари, чекав дітей, але пройшли роки, і вони стали досить старими, і виглядає так, що дітей вже не буде. І якраз тоді Бог його покликав: «Вийди з землі твоєї, з твоєї рідні, і з дому батька твого в край, що його я тобі покажу. А я виведу з тебе великий народ і поблагословлю тебе» (Буття 12,1-2). Тобто те, що Бог пообіцяв Авраамові від самого початку, виглядало не те що нереальним, а взагалі неможливим, бо він вже старий. І задля цього неможливого з людської точки зору йому пропонується зректися чогось реального. Віра Авраама полягала в тому, що він довірився Богові, послухав Його. Отож, як бачимо, що з нашої точки зору віра Авраама була далеко недосконалою. Ми не знаємо, що він знав, але його віра була довір’ям Богові, всупереч всьому. Хоча із самого початку цей заклик виглядав дуже нереальним, взагалі неможливим. Але, всупереч всьому, він довірився Богові, і за його вірою Бог здійснив чудо, – він одержав потомство. І через цю його згоду, через цю довіру благословення прийшло на всі народи.
Подібну віру ми бачимо у сьогоднішній євангельській розповіді. Ми читаємо про те, як двоє сліпців кричать: «Помилуй нас, сину Давидів!» (Мт.9,27). Ісус їх запитує: «Чи віруєте, що я можу це зробити?» (Мт.9,28). І за вірою їхньою стається чудо. Довіряти Богові – це вірити в те, що Він може зробити навіть те, що виглядає безнадійним, що виглядає неможливим. Але віра потребує ще чогось. І знову ж таки те, що ми бачимо у цих сліпців, – це настійливість. Ісуса оточувало дуже багато людей. Багато хто шукав у Ньому розради, зцілення, і, на жаль, було багато бажаючих просто подивитися. І тому до Ісуса доступитися було дуже важко. І ці сліпці кричать, а пізніше слідують за Ісусом, і знову кричать. Ця настійливість настільки велика, щоб тебе почули. Дуже часто цього бракує нашим молитвам – віри і настійливості. Віри в те, що Ісус може це зробити. Дуже часто ми молимося тільки для того, щоб дати вихід своїм емоціям. Але часто і не віримо, що це може статися. Для того, щоб наша молитва була почута, щоб ми одержали відповідь, щоб ми отримали зцілення нам потрібно перекричати голоси так, як сліпцям довелося перекрикувати ці юрби народу. Так же само і нам потрібно навчитися перекрикувати ці голоси, які заглушають нашу молитву. Найперше, це голоси наших розчарувань. Ну, ми просили, але не одержали, і тепер шукаємо інший спосіб одержати це. Нам слід навчитися перекрикувати всі голоси, а також і цей шум, якого в нашому житті забагато. Господи, хочемо вірити, що Ти це можеш зробити. Господи, помилуй нас!»
Підготувала Юліана Лавриш
За матеріалами відеоблогу для Фейсбук-сторінки Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ
Повязані записи
