У вас бувало так, що ви погано думаєте про якусь людину, маючи про неї якесь певне уявлення? І, здається, ваше ставлення до цієї людини зумовлено її ж поведінкою, її вчинками. І, згодом, все, що робить ця людина, ви сприймаєте через вже це готове уявлення про неї. А пізніше стається щось: або ви починаєте спілкуватися з цією людиною, або певний час перебуваєте з нею і починаєте бачити через це упередження. І тоді ці упередження падають, як впали колись єрихонські стіни. До речі, важливо сказати, що переважно саме так і стається: ми живемо у світі, де всі про всіх все знають, де на кожного наклеєний певний ярличок. З розповідей інших людей ми дуже часто знаємо все про тих людей, які проживають у нашому місті. І коли ми з ними зустрічаємося, то сприймаємо їх в певний спосіб, і щоби ці люди не робили, наше ставлення від того не змінюється, поки ми самі безпосередньо з ними не починаємо спілкуватися. У Писанні згадується про таке місто, як Єрихон, що було прославлене своїми мурами, які важко було зруйнувати. І ось можна сказати, що ці стіни упереджень, сформовані кимось, – це, напевно, найміцніші стіни, які існують серед нас. Як зруйнувати ці стіни? По-перше, потрібно пам’ятати, що ми всього не знаємо. Найперше, потрібно пам’ятати, що про людину можна говорити тільки тоді, коли ми не просто знаємо про неї, але знаємо її. Є надзвичайно велика різниця між тим, щоб знати про когось і знати когось.
У Писанні є згадка про митаря Закхея, який був не просто митарем, а головою над митарями. У Ізраїлі, у часи Ісуса, митарів ненавиділи, оскільки у своїй діяльності вони дуже часто перевищували свої межі і брали занадто багато, відверто грабуючи народ. Вони збирали податки для римських окупантів і саме тому їх вважали найгіршим падінням, найгіршим гріхом. І ось перед очима ми маємо Закхея, який був головою над митарями, тобто окрім того, що його ненавидять інші люди, його ненавидять і інші митарі, бо бажають зайняти його становище. Але тим не менше, при зустрічі з Ісусом він говорить про те, що віддає вбогим половину свого майна. Тобто ця людина, на якій всі поставили хрест, насправді є не такою. Подібна ситуація складається тоді, коли є люди, на яких так само багато хто поставив хрест, але саме вони дуже багато допомогли і допомагають під час війни. Саме від них швидше отримаєш якусь допомогу потребуючим на фронт, ніж від людей, які вважають, що своїм фактом існування вони вже велике благословення для свого народу, але, натомість, вони є абсолютно не чуйними. Натомість знають хто і кому повинен допомагати. Хотілося би ще раз і ще раз підкреслити, що у житті все не так, як виглядає на перший погляд. Ніколи не судіть людину, поки ви з нею не поспілкуєтеся. Ніколи не судіть людину, поки ви з нею чогось не пережили. Пам’ятайте про те, як небезпечно є говорити про людину, якщо ви з нею не говорили. Це є надзвичайно важливо. І нехай впадуть ці стіни єрихонські, стіни осуду, які далі отруюють наше життя і не дозволяють нам бачити по-справжньому.
прот. Ігор Цмоканич, сотрудник храму Успіння Пресвятої Богородиці Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ (м. Дрогобич)
За матеріалами відеоблогу прот. Ігоря Цмоканича для ресурсу «Варто – Галицькі Новини»
Повязані записи
