Після 2019 року я часто чув вислів – іспанський сором. І мушу визнати, що я до кінця не розумів, про що йдеться. І я мусів «заґуґлити». Іспанський сором – це коли робить хтось, а соромно тобі. Я дізнався, що це означає тільки після того, як після початку війни почали писати про наших біженців за кордоном. Я був дуже вражений, коли один мій друг, польський священик, написав: «Друзі! Ми даємо те, що можемо, і навіть більше. Вибачайте, ми не туристична агенція». Звичайно, що люди були в стресі, але було дуже багато людей, які звикли вимагати, які живуть з прошивкою, що їм хтось щось мусить. І, знаєте, допоки в людях є ця прошивка, що їм хтось щось мусить, то, вони не зможуть цінувати те, що їм, насправді, дають. А за кордоном часто робилося, можливо, і неможливе. Більше того, вони завжди будуть постійною причиною іспанського сорому. І поволі-поволі це позитивне враження від України почне зменшуватися не через так звану втому, але через те, що вимагають і вимагають. Знаєте, так само дуже боляче тоді, коли ти людині допомагаєш, а вона від тебе ще й вимагає. Вона весь час не задоволена, і весь час ти їй щось мусиш і мусиш. А коли запитати людину про те, а що вона сама зробила? Тоді можна почути: «А я хто? А я чому?» І ось це був мій особистий досвід приватного сорому. А причиною цього мого іспанського сорому, зрештою, було це – всі мусять. Одна із найгірших прошивок – вважати, що хтось тобі щось мусить. І мені пригадуються слова одного капелана, який ще до війни 2014 року одному бійцю сказав: «Слухай, друже, цей світ існував до тебе без тебе, буде існувати після тебе без тебе. Тобі ніхто нічого не мусить. Час бути дорослим».
Це, напевно, все ж таки найгірше, що сталося з нами за останній час. Так, ми жили в комфорті, який не вміли цінувати. Україна розвивалася, але ми цього не бачили. Ми, в більшості випадків, займали позицію спостерігачів і вважали, що нам весь час хтось мусить. До влади приходили політики, які на тому паразитували. Найбільш популярними серед людей були ті, які казали: «Так, вони всі вам мусять». І ось більшість так і виросли. А в тому і полягає ця дитячість, а, навіть, і не дитячість, навіть не знаю, як це назвати. Друзі, який це іспанський сором, коли кажуть: «Закрийте нам небо». Пам’ятаєте, як ми всі про це кричали. Так, очевидно, але не перекладайте свою відповідальність. Клістрони від засобів ППО віддали на третій місяць після початку агресії, завалені ракетні програми. Хто нам що мусить? Ще раз: нам ніхто нічого не мусить, а тим паче ми не маємо морального права вимагати від когось, якщо провалили свою відповідальність, провалили те, що залежить від нас. І тому надзвичайно важливо є всім нам подорослішати. І перед тим, як в когось просити, потрібно навчитися бути вдячними. А ще важливіше – навчитися робити те, за що ми відповідальні. А якщо вже кричите і вимагаєте, то подумайте, а що ви зробили? Ніколи не вимагайте! Навчіться цінувати те, що є. Не перекладайте свою відповідальність на когось.
прот. Ігор Цмоканич, сотрудник храму Успіння Пресвятої Богородиці Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ (м. Дрогобич)
За матеріалами відеоблогу для ресурсу «Варто – Галицькі Новини»
Повязані записи
