У сьогоднішньому євангельському уривку ми читаємо розповідь про те, як Ісус Христос оздоровляє біснуватого юнака. В черговий раз ми з вами стаємо свідками того, як велика Божа любов приходить на допомогу маленькій людині, яка дуже часто потопає в своїх гріхах і немочах. Але тут виникає важливе питання: а чи віримо ми в те, що саме Господь може нас зцілити від наших недуг, як тілесних, так і духовних? У сьогоднішньому Євангелії від Марка кульмінаційними стають слова батька, який привів до Ісуса свого хворого сина. На слова Христа про те, що все можливо тому, хто вірує, батько хлопчини крізь сльози викрикнув: «Вірю, поможи моєму невірству!» (Мр.9,24). Сьогодні, у час важких випробувань для нашого народу, саме молитвою і постом ми маємо вдосконалювати свою віру. Саме молитвою і постом ми укріпляємося у вірі, стаємо сильнішими, а це означає, що жоден злий біс, жоден диявольський підступ не зможе запанувати над нами. Про те, що таке віра, що робити, коли віри бракує саме тоді, коли вона так потрібна, розмірковує сотрудник храму Успіння Пресвятої Богородиці Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ (м. Дрогобич) протоієрей Ігор Цмоканич:
«Дорогі брати і сестри! Пам’ятаєте одну із спокус Христа, коли диявол запропонував Йому кинутися вниз, мовляв, тоді ангели тебе підтримають, а люди побачать великий знак і велике чудо, а відтак, – увірують в тебе. Господь поборов цю спокусу Божим Словом. Він відмовився служити і проповідувати в такий спосіб. Це нам показує щось дуже важливе, а саме те, що чудеса, які Ісус робив впродовж свого земного служіння, вони не для того, щоб когось привести до віри. Бог не хоче такої віри, яка є вимушеною. Чудеса робляться не для того, щоби привести людей до віри, а навпаки, для чуда потрібна віра. Водночас, кожне чудо є певним знаком, воно відкриває щось про Ісуса, про Його служіння. Водночас, кожне чудо є відповіддю милосердного Бога на біду маленької людини. Так, для Бога люди є не просто статистами, але для Нього кожна людина є важливою, а кожне Його чудо – це відповідь на біду, але, водночас, і на віру людини, яка прибігає до Нього.
А що робити, коли віри бракує саме тоді, коли вона так потрібна, коли вже немає сили вірити? Що таке віра? Саме про це йдеться у сьогоднішньому Євангелії. Сьогодні ми читаємо розповідь про зцілення біснуватого юнака, якого ніхто не міг зцілити, навіть учні. Про це розповідають три євангелиста: Матей, Марко, Лука. Але першим про це розповів саме Марко. І саме від нього ми сьогодні почули цю розповідь. Що таке віра? Отже, віра – це не просто переконання. Віра – це щось глибоко особисте. Віра – це довір’я Богу. Ми бачимо батька юнака, який ходив по багатьох лікарях і ніхто не міг дати ради його хворому сину, якому щораз ставало гірше. Отже, батько прийшов до учнів, але й вони нічого не змогли зробити. В цьому місці були присутні і книжники, які побачивши невдачу учнів, знову ж таки підкреслили, що Ісус є не тим, за кого себе видає. Ось так невдача учнів призвела і до зневіри батька. Він чекав на учнів, чекав на Ісуса, як на останній шанс, але тут він вже не має сили вірити. Так, батько в розпачі. Він хоче вірити. Ми можемо побачити, що невдача учнів стала тим, що призвело до зневіри батька.
Дуже часто люди тратять віру через не таку віру тих, які вважають себе християнами. Так, по нашому ставленні судять про того Бога, в якого ми віруємо. Саме це є тим питанням, яке вартує задавати собі під час посту. Адже саме по наших вчинках, по нашому ставленні до інших люди можуть сказати про того Бога, в якого ми віруємо. На жаль, дуже часто наша постава призводить до зневіри. Знаєте, бо запитання, а де ж Бог, коли я страждаю дуже часто перетворюється на питання: а де ті, хто має бути Божими руками? Через кого Бог має діяти? Де ті, які вважають себе християнами? І виникає запитання: чому учням не вдалося? За що їх картати? Зрештою, такий рід бісів виганяється постом і молитвою. Важливо підкреслити, що до цього часу учні робили і не такі чудеса. Вони тішилися, хвалилися від того, що біси коряться їм. Так, Ісус посилав їх проповідувати, намащувати олією, зціляти, виганяти злих духів. Так, їм це вдавалося. А ось цього разу їм не вдалося цього зробити, адже це, можливо, якийсь особливий і сильніший біс? Ні… Скоріш за все йдеться про щось інше. Саме тому Господь говорить про те, що цей рід бісів виганяється постом і молитвою. І ось учні звикли до того, до чого звикати неможливо. Вони зціляли, сприймаючи це, як належне, але віра – це те, що постійно потрібно живити постом і молитвою.
Віра – це не є щось на все життя. Віра – це те, що потрібно розвивати, долаючи свої сумніви. Але, найперше, віра – це те, що зростає у спілкуванні з Богом. Віра – це те, що зростає у спілкуванні словами, коли ми молимося до Нього. Віра – це те, що зростає у спілкуванні слуханням, коли ми читаємо Писання. Але, щоби не звикнути до віри, щоби віра для нас не перетворилася просто у звичку, просто у ритуал, потрібен піст, як певне зусилля над собою. Бо саме через піст ми краще пізнаємо себе. Через піст ми перевіряємо себе в тому, чи насправді ми віримо. Піст і молитва – це школа віри. Саме піст і молитва не дає звикнути до того, до чого звикати не можна. До Бога, який присутній серед нас і хоче діяти серед нас».
Підготували Юліана Лавриш, Андрій Мандрика
За матеріалами відеоблогу для Фейсбук-сторінки Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ
Повязані записи
