Дорогі брати і сестри! Давайте згадаємо про той піст, який вже минув. Час посту був наповнений поглибленою молитвою. Під час посту служили Богослужіння, які служать тільки в цей час. І серед всього багатства традицій піст люди більше за все пов’язують із Хресною дорогою. Всі майже напам’ять знають чотирнадцять стацій Хресної дороги, навіть ті, про які не йдеться у Святому Письмі. А Воскресіння сприймається, як певне завершення. Але насправді Пасха – це початок нашого оновленого життя у Бозі. І шкода, що люди не знають так про зустрічі з Воскреслим, як про стації Хресної дороги. А це дорога, щоправда світла дорога віри, яка завершується зустріччю з Воскреслим. Про зустрічі з воскреслим розповідається у одинадцятьох Євангеліях, які читаються під час Утрені. І було б дуже доречно, зокрема зараз, під час світлої Чотиридесятниці, перечитати ці уривки.
Ми читаємо про те, як Господь приходив до кожного і промовляв в особливий спосіб. А бо ж про те, як Господь давав відповідь людям у різний спосіб. Ми з вами бачимо Марію Магдалину, яка не впізнає Воскреслого, яка плаче. Але достатньо було почути «Маріє», щоб вона побачили, впізнала. Відбулася зустріч…Бо так до неї промовляв тільки Господь. Ми чуємо також і про двох розчарованих учнів, які мандрують до Емаусу. З ними йде Господь, але вони не впізнають Його. А щойно при ламанні хліба Він об’являє себе, а апостоли Його впізнають. Ми читаємо і про апостола і євангеліста Івана, який побачив пустий гріб і пелени. В цей час апостол увірував. Але також чуємо і про Петра, який, побачивши пустий гріб, роздумує про те, що це могло б означати. Зрештою, ми читаємо про жінок, які почули від ангела вістку. Але вони були перелякані і нікому нічого не сказали.
І ось сьогодні ми чуємо про Тому, який запевняв, що якщо не побачить і не торкнеться, – не увірує. І тут є дуже важливий момент. Господь промовляє до кожного по-різному. Господь цінує віру кожного. А віра у кожного дечим відрізняється. Кожен із нас приходить до Господа по-своєму. Для декого віра починається із сумнівів. Хтось приходить до Господа, але починаючи із сумнівів. У нашій мові «невірний Тома» – це вислів дещо зневажливий. Хоча, насправді, як ми співаємо у стихирах: «Блаженне невірство Томи».
Так, віра – це не є впевненість. Віра – це не щось емоційне. Віра полягає не у відсутності сумнівів, а радше навпаки, – потребує сумнівів. Але віра полягає у доланні сумнівів. І, власне, Тома сумнівається. Тома намагається до всього підходити дещо скептично, дещо раціонально. Але і це потрібно. Тома сумнівається… Але саме він знаходить відповідь. Саме Тома проголошує: «Господь мій і Бог мій!» (Ів.20,28). І ось приклад Томи є надзвичайно важливим. Віра – це не звичка. Віра – це не залізобетонна впевненість. Віра – це пошук, який часто супроводжується сумнівами. Але важливо, щоби був той, хто вміє запитати, хто запитає і буде шукати.
прот. Ігор Цмоканич, сотрудник храму Успіння Пресвятої Богородиці Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ (м. Дрогобич)
За матеріалами відеоблогу для Фейсбук-сторінки Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ
Повязані записи
