У сьогоднішньому євангельському уривку ми чуємо притчу про таланти. Про які таланти говорить Ісус Христос? Дуже часто ми не задумуємося над тим, що кожна людина у цьому житті є особливою і до чогось покликаною, має виконати певну місію. Господь обдарував нас здібностями і можливостями для того, щоб ми змогли реалізовувати Його волю. Найбільший талант – це наше життя, яке не можна купити за жодні гроші. Далі, мабуть, це сили і здоров’я, які ми отримуємо на кожний день, як Дар Божий, без якого ми не зможемо творити діла милосердя. Великий талант у нашому житті – це наші близькі і рідні, наші батьки, люди, які нас оточують і бажають нам добра. Звісно, кожний із нас володіє певним індивідуальним талантом і по-особливому може його реалізувати у своєму житті, головне – не вчинити так, як слуга із євангельського уривку, – не закопати свій талант, який тоді не зможе принести добрий плід. Для того, щоб ми змогли зростати духовно, творити добрі діла, Господь дарує нам свою любов і хоче, щоб вона зростала у нашому серці, як особливий талант.
Про життя як найцінніший талант, про те, що означає ділитися своїми талантами, розмірковує капелан громадської ініціативи «Дрогобиччина SOS», сотрудник храму Успіння Пресвятої Богородиці Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ (м. Дрогобич) протоієрей Ігор Цмоканич:
«А пам’ятаєте притчу про таланти? Цю притчу, яка і ввела у нашу мову, культуру поняття «талант». Розповідається про царя, який рушає у дорогу, в далеку подорож, і залишає своїм слугам кому один талант, кому – два, а кому – п’ять. Під талантом у цьому випадку йдеться про міру ваги, а водночас про грошову одиницю. Це десь 24-27 кг – це могло бути золото чи срібло. Той, що взяв один талант, дуже боявся втратити, боявся покарання і просто закопав і перетримав цей талант. Два інших, які взяли по два і п’ять талантів, – орудували ними і таким чином принесли прибуток, щось придбали.
Про що ця притча? Що вона хоче сказати? По-перше: оцим талантом, насправді, є наше життя, наші здібності, можливості, які Бог нам дає. Ми їх можемо використати для себе, самозбагачення, задоволення своїх фізіологічних чи просто базових потреб, – це означає їх закопати, змарнувати. Натомість, якщо ми зможемо поділитися своїми вміннями, можливостями, своїм часом, своєю любов’ю з іншими, ми не втратимо. Насправді, поділившись – помножимо, і таким чином збагатимо себе, і тих, хто поруч нас. Знаєте, є велике запитання: що таке життя? Це одне з найбільших таїнств, з яким зустрічаємося. Для мене життя – це одне з таких найсильніших свідоцтв Бога. Можна зробити багато речей: зараз вчені можуть синтезувати, створити речі неможливі, створити життя – неможливо. А життя – це ділення, клітина живе, поки ділиться. І ми можемо сказати, що так же само із нами, поки ми не вміємо поділитися, поки живемо тільки для себе, – ми, насправді, закопуємо, марнуємо. Натомість, якщо ми вміємо ділитися, ми, насправді, живемо, залишиться тільки те, чим ми поділилися.
У цій притчі є ще один важливий урок, заклик: ми бачимо чоловіка, який зі страху перед помилкою, покаранням, змарнував цей талант. З одного боку, він нічого поганого не зробив, але не зробив нічого доброго. Ось так часто люди ідуть до Церкви і вважають, що немає чого сповідатися, бо цю заповідь не порушив, іншу не порушив. А якщо задати запитання: а що ти зробив доброго? Ось саме по цьому нас буде судити Бог: не по тому, що ми зробили поганого, ми люди, ми помиляємося, а по тому – чи ми хоча би щось зробили доброго, чи змогли поділитися, а, відтак, знову ж таки, помножити. Бог нас буде судити по тому доброму, що ми могли зробити і не зробили. Власне, ця притча про талант. Бо кожному з нас Бог дає здібності і можливості саме для того, щоб ми змогли поділитися, і щоб вистачило усім».
Підготували Юліана Лавриш, Андрій Мандрика
За матеріалами відеоблогу прот. Ігоря Цмоканича для ресурсу «Варто – Галицькі Новини»
Фото – із Фейсбук-сторінки прот. Ігоря Цмоканича
Повязані записи
